Не кожне село може похвалитися власним діючим водогоном. У найбільшому селі Болградського району Кубей є водогін, але він не вирішує проблеми з водою, а навпаки додає. Мешканці і активісти пропонують власне рішення.
Водогін довжиною майже 40 км охоплює 1700 дворів кубейців. Він дістався громаді у спадок з радянських часів. Не дивно, що якість води далека від стандартів питної води. Та й саму воду подають один раз на тиждень за графіком.
За інформацією директорки Болградського районного відокремленого підрозділу ГУ «Одеський ОЦКПГ МС України» Світлани Фіногенової, вода у Кубеї не відповідає багатьом показникам.
«Раніше було три свердловини, звідки збирали воду в одне місце, а потім вона йшла в водопровід. Зараз залишилась одна свердловина. Минулого року показники були такими: нітрати 144 при нормі менше 50, жорсткість 15 при нормі 7, сухий залишок 1227 при нормі до 1 тисячі. Сульфати 360 при нормі 250, також погані бактеріологічні показники», – розповіла Світлана Фіногенова.
В цьому році воду з Кубейського водогону ще не перевіряли. Аналіз зроблять перед новим навчальним роком, бо саме така вода подається в дві школи і дитячий садок. Але за словами спеціаліста, ці показники навряд чи змінилися на краще. Бо в першу чергу треба чистити джерело, звідки беруть воду.
Тим часом мешканці села, маючи водогін, шукають альтернативні джерела води.
Щоб не використовувати шкідливу для здоров’я воду, мешканці вирішують проблему самотужки різними шляхами. Найчастіше це власні артезіанські свердловини, природні джерела і навіть дощова вода.
Власна свердловина на подвір’ї
Пробити на подвір’ї свердловину – справа не дешева. В середньому до 20 тис грн. І ніхто не може гарантувати, що ця вода буде питною і не потребує доочищення. Але свердловини є зараз у багатьох кубейців. Один із них – Іван Арабаджи. Він зізнався, що вимушений був зробити свердловину, бо часто води в водогоні не було навіть за графіком.
«Я використовую воду зі своєї свердловини, вона закриває всі домашні потреби, водопровідну воду взагалі не використовую, вона залишає багато накипу на стінках посуду, бо дуже жорстка, псує техніку і обладнання», – розповів місцевий житель.
Артезіанську воду він вважає чистою і безпечною. І в цьому є правда. Вода залягає на великих глибинах, виключає можливість її інфекційного забруднення. Але все-таки якість її ніхто гарантувати не може. Вона також може бути жорсткою і не відповідати нормам за хімічним складом.
Із плюсів – артезіанська вода безкоштовна для використання в побуті, лічильник ставити не треба.
Облік свердловин, плата за користування водою та зобов’язання отримувати дозвільні документи стосуються виключно бізнесу.
Багато мешканців села все ще ходять з відрами до природного джерела. В селі є два джерела в різних частинах села. Джерельній воді завжди наділяли цілющі властивості і називали живою водою. Але чи дійсно це так? Ні. В умовах сучасної екології джерельну воду з невідомого джерела можна пити та використовувати для приготування їжі тільки після висновку експертів.
В Кубеї джерельна вода м’яка, але про її якість люди не знають.
«Я використовую воду з джерела для пиття та приготування їжі, оскільки вода з водопроводу не підходить для цих цілей. Водопровідну воду використовую для домашніх потреб», – розповів Олександр Полібза.
Дощ в поміч
В селі часто в побуті використовують дощову воду. Її, звичайно, не п’ють. Мешканці села навіть облаштували ємності для збору – це вириті в землі і зацементовані ями, які називають басейнами. Є й пристосовані ємності.
Дощову воду збирає і використовує в побуті Ганна Арабаджи. На дах вона встановила спеціальні жолоби, по них вода тече в басейн, де охолоджується, відстоюється і довго зберігається.
«Я часто використовую дощову воду, вона м’яка, добре підходить для прання, не залишає накип в машинці, ще використовую її для поливу городу, для тварин, навіть для душу. Дощової води мені вистачає надовго, дуже рідко використовую водопровідну воду. Для пиття і приготування їжі беру джерельну воду», – каже Ганна Арабаджи.
Але все ж таки людині потрібна в першу чергу питна чиста вода. Де її взяти? Це питання неодноразово задавала собі депутатка Кубейської сільської ради минулого скликання Віра Попаз-Бошкова. Вона зізналася, що на кожній сесії вони розглядали заяви мешканців щодо виділення матеріальної допомоги на лікування. І більшість хвороб були пов’язані саме з поганою водою. Віра Іллінічна багато років працювала на виноробному заводі, про якість води знала і весь час шукала рішення цієї проблеми. І врешті-решт знайшла.
Все почалося з неурядової громадської організації «Рада жінок України», з якою співпрацювала активістка. Вона часто виїжджала на різні заходи, виставки, приймала участь у тренінгах. Два роки назад вирішила написати грантову заявку щодо необхідності вирішити проблему питної води в селі. Досвіду в написанні заявки не було. Але вона настільки була захоплена цією ідеєю, що змогла переконливо показати проблему, яка властива не тільки її селу, а всьому регіону, і отримала грант.
За кошти гранту вона придбала станцію очистки води і створила власне підприємство – СОК “РЕСУРСКОМПАНІ-КУБЕЙ”. Обладнання встановили в покинутому приміщенні на краю села. Вона взяла додатково кредити, зробила там ремонт, встановила нові вікна і двері, підвела електромережу. І згодом запустила станцію. Плата символічна – 2 грн за 1 літр води.
«Вода у нас справді дуже якісна. Люди беруть та задоволені. Ми можемо забезпечити водою все населення громади та найближчі села. Продуктивність установки ECOSOFT- 6500 куб метрів на добу. Станція приєднана до водопроводу. З однієї тонни води, залежно від погодних умов, маємо 250-300 очищеної води», – розповіла пані Віра.
Люди, які вживали воду, зазначали, що краще почувалися, навіть вилікували хронічні захворювання. Це її дуже тішить.
Але є проблема – немає дебіту води. Підприємство не має пріоритетів та на загальних умовах отримує воду, як і всі мешканці села, один раз на тиждень. Але знайшли вихід і з цієї ситуації.
«Ми вже знайшли гроші і плануємо зробити свою свердловину на території підприємства та очищати цю воду, щоб не залежати від сільського водогону і від того, скільки води нам дадуть. Хочемо на перспективу газувати й бутилювати воду», – поділилася Віра Попаз-Бошкова.
Підприємство, як соціально відповідальний бізнес, безкоштовно забезпечує водою місцеву лікарню, внутрішньо переміщених осіб, людей похилого віку. Могли б зробити більше. На це потрібна лише добра воля місцевої влади, бажання співпрацювати і розуміння важливої ролі води для покращення якості життя мешканців громади. І тоді місцевій владі не треба буде шукати гроші на встановлення бювету, бо мають поряд станцію, про яку інші громади можуть тільки мріяти.
Ми особисто відвідали підприємство і подивилися, як проходить очистка води. На підприємстві постійно ведеться контроль її якості. Тому Кубейська громада завдяки активістам і небайдужим мешканцям отримала можливість пити чисту воду. Чому діти в школі і дитячому садку п’ють погану воду – це питання до влади. Але це вже інша історія.
Фото Валерія Гайдаржи
Інтернет-видання Бессарабії
