Щоранку о 09:00 в Україні оголошено загальнонаціональну хвилину мовчання. Кожен ранок ми згадуємо всіх загиблих унаслідок збройної агресії Російської Федерації.
Сьогодні згадуємо уродженця села Криничне Івана Дем’яновича Чумакова, який загинув від рук російських окупантів в жовтні 2022 року.
Іван народився 25 листопада 1977 року. Його військовий шлях розпочався з термінової служби в армії, на яку молодий чоловік був призваний у 1996 році. Потім він закінчив школу прапорщиків у місті Миколаєві. Такий професійний вибір був зроблений недарма. Колись, ще у школі, Івана дуже вразив фільм про десантників – «У зоні особливої уваги». І його мрія збулася…
У 1998 році, вже бувши прапорщиком, чоловік продовжив службу на посаді старшого техніка першої артилерійської батареї в 45-й бригаді аеромобільної дивізії, яка тоді дислокувалася в Болграді. Після її розформування перевівся до 79-ї аеромобільної бригади, що була розташована у Миколаєві, де він відслужив 9 років. У 2015 році знову повернувся до Болграда – вже у 3-й окремий батальйон Миколаївської бригади, а потім – 88-й окремий батальйон морської піхоти. Кожен рік, починаючи з 2014 року, виконував свій військовий обов’язок на сході України, у зоні АТО, де неодноразово отримував осколкові поранення та контузію.
Першого жовтня 2022 року внаслідок ворожого артилерійського обстрілу в Херсонській області Іван загинув. Через місяць йому би виповнилося 45 років, але…
Вдома в нього залишилися дружина та син. Іван мріяв, щоб син пішов його стопами й став військовим, проте дружина до цього поставилася негативно, мовляв, вистачить і одного військового в сім’ї. Про це він колись розповідав у інтерв’ю інтернет-видання “Махала”.
Поховали воїна 9 жовтня в рідному селі з усіма військовими почестями.
16 лютого 2023 року для увічнення пам’яті про Захисника України та його подвиг на будівлі школи в селі Криничне відкрили меморіальну дошку. Право відкрити меморіальну дошку було надано дружині Тетяні Чумаковій та сину Дем’яну Чумакову.
«Попри те, що він бачив багато болю та смерті, він не зламався. Він був людиною з сильним характером, це дозволило йому залишитися добрим другом, люблячим батьком і чоловіком, ніколи не переносити на оточення жахи війни, які йому довелося пережити. На жаль, він загинув. Мені важко впоратися з цим болем, як це зробити – я не знайшла рецепту. Вірю, що пам’ять про нього житиме в серцях інших людей. Я його ніколи не забуду, і завжди любитиму!», – казала вдова в той день.
Інтернет-видання Бессарабії
