Весь світ 27 січня згадує жертв Голокосту. Це – міжнародний день пам’яті. Цього дня 79 років тому було звільнено найбільший гітлерівський концтабір Аушвіц (польська назва – Освенцим) – головний символ Голокосту, де з 1941-го по 1945-й було вбито понад 1,4 млн осіб, з яких 1,1 млн – євреї.
Росія разом з Ізраїлем, Україною, Канадою, Австралією, США у 2005 році виступила співавтором резолюції Генеральної асамблеї ООН про встановлення 27 січня Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту.
Однак через роки Росія, яка брала участь у звільненні концтабору в 1945 році, здійснила звірячі вбивства мирних українців у містах Бучі, Ірпені, Маріуполі, і продовжує здійснювати ракетні обстріли по цивільних об’єктах та мирному населенню, називаючи війну “рятувальною операцією”.
Німецьке вторгнення в СРСР, що почалося 22 червня 1941 р., було настільки блискавичним, що до листопада вся пострадянська Україна потрапила під німецький та частково румунський та угорський контроль, де проживало найбільше єврейське населення в Європі – 2,7 мільйона осіб.
За принципом расової диференціації, яким фашистська Німеччина керувалася з 1933 року, євреї, роми, психічно нездорові люди, інваліди мали бути винищеними, а українців, як і решту слов’ян, називали «недолюдьми», які мали служити арійцям.
Глава нацистської Німеччини повторював тезу, що саме єврейський народ є однією з найбільших загроз для німецької расової громади.
Ще до свого правління написав книгу «Mein Kampf», де прямо говорив про перевагу білої арійської раси, і називав євреїв «паразитами». Потрібно згадати, що війна Фашистської Німеччини розглядалася нацистами не як звичайна війна, а як ідеологічна – боротьба добра і зла. З одного боку, був Третій Рейх, світло цивілізації, а з іншого – темрява, яку вони вважали породженням більшовицько-єврейського режиму. Вони вважали, що більшовицька система тримається на євреях. Тому щоб перемогти на Сході, їм потрібно було зламати опір цієї системи, знищити її носіїв. Вам це нічого не нагадує?
24 лютого 2022 року Путін оголосив про “рятувальну операцію” на території України для захисту людей, які зазнають “геноциду з боку київського нацистського режиму”. За його словами, він захищає російськомовне населення і раніше самопроголошені Луганську та Донецьку республіки.
Як під час Другої світової війни євреї втратили життя через расову приналежність, так і українців нині знищують лише тому, що вони українці, люблять свою державу, культуру, мову.
У перші дні після початку війни з Болграда встигли евакуюватися близько 40% осіб єврейської національності, які мешкали тут.
28 липня 1941 року, фактично через два дні після входу в Болград румунських окупаційних військ, усіх жителів єврейської національності, у тому числі дітей, людей похилого віку та людей з інвалідністю, під загрозою розстрілу зігнали до міської синагоги. Там їх утримували в нелюдських умовах і піддавали тортурам та знущанням.
У середині серпня в казармах на південній околиці Болграда окупанти створили концентраційний табір №8, де разом із тисячами полонених червоноармійців цілими сім’ями утримувалися євреї не лише з Болграда, а й із сусідніх районів нинішньої Молдови.
Вночі, 2 вересня, кілька сотень євреїв, серед яких 126 мешканців Болграда, було розстріляно. Це сталося в яру між колишнім підприємством «Сільгосптехніка» та сосновим гаєм на околиці села Табаки, нині Болградської громади, тоді там були поля з виноградниками. На жаль, на місці цієї трагедії досі немає жодного пам’ятного знаку.
Зі спогадів старожительки, нині покійної Софії Родіонівни Волкової у книзі болгарського автора Георгі Казанджиєва “Табаки у своїй історії” 2019 р.: «Євреї з навколишніх сіл були заарештовані та вивезені на околицю села Табаки, де їх розстріляли і після цього засипали тонким шаром землі».
Консультант автора, мешканка села Табаки Прасковія Іванівна Цоєва, збирала відомості очевидців трагедії. Зі спогадів її матері Катерини Петрівни Бужилової, 1935 року народження.
“Після розстрілів над селом стояв характерний гул – це стогін вмираючих, яких не добили. З-під землі видно було їх кінцівки. Бувши дітьми, пізніше вони там знаходили різні деталі від речей, сережки”, – розповіла Прасковія Цоєва.
Ще одна очевидиця тих страшних подій Валентина Сафонова (Кулінська) розповідала, що вони з мамою були на виноградниках і раптом почувся гавкіт собак, голоси, крики. Мама її сховала, спостерігала за тим, що відбувається, вичікувала час, щоб виповзти за межі пагорба.
Місцеві жителі боялися допомагати пораненим, наближатися до місця розстрілів, оскільки там були вартові.
Ця жорстока розправа – справа рук німецьких катів із зондеркоманди СС у складі 60 осіб на чолі з нацистським військовим злочинцем гауптштермфюрером СС Куртом Шиммелем. Напередодні карателі спеціально прибули до Болграда з Бухареста, щоб наочно показати румунським союзникам, як має виглядати «остаточне вирішення єврейського питання». На допомогу есесівцям румуни виділили своїх жандармів, легіонерів та поліцейських з-поміж місцевих колабораціоністів.
У жовтні 1941 року вцілілі євреї з Болграда разом з кількома тисячами в’язнів Ізмаїльського гетто, а також євреями з міст Рені та Кілія були відправлені до Миколаївської області, де для їх фізичного знищення румунською окупаційною владою були спеціально створені горезвісні концтабори Доманівка та Богданівка.
Це був квиток в один кінець – уцілілих у кривавій бійні на березі Південного Бугу не було… За підрахунками Державної комісії з встановлення та розслідування злодіянь фашизму, під час масової ліквідації в’язнів цих двох таборів з 21 грудня 1941 року по 1 лютого 1942 року карателі розстріляли і живцем спалили понад 115 000 (!) одеських, миколаївських та бессарабських євреїв.
У розділі “1942 рік” книги “Знищення єврейського населення України в 1941-1944 рр..” хроніка подій», Олександра Круглова, 1997 року видавництва, знайшли подібність серед “очищених” територій від євреїв і “рятувальної операції” рф.
“До початку 1942 року в Україні було знищено приблизно ⅓ євреїв, що залишилися. Окупанти та їх посібники фактично повністю “очистили” від євреїв Київську, Миколаївську, Херсонську області, вбили більшість євреїв, що залишилися, у Чернігівській, Сумській, Полтавській областях, Криму. Переважна більшість євреїв, що залишилися в Україні, 1942 рік не пережили”.
У цій же книзі в розділі “1944 рік” з промови німецького політичного та військового діяча Генріха Гіммлера перед офіцерами СС дивізії “Галичина”: “Ваша українська земля стала ще кращою з того часу, як після нашого втручання ми прибрали тих, хто псував цю красу, А саме: євреїв”.
Від кого сьогодні звільняє нас Росія, зачищаючи території та зносячи цілі міста?
За різними даними, на території України було вбито від 1,5 до 1,9 млн євреїв, що відповідає близько 70% довоєнного єврейського населення. Характерною особливістю Голокосту в Україні було те, що більшість (понад 70%) євреїв загинули внаслідок розстрілів. Близько 22% було вивезено до концтаборів на території Польщі, де їх й було знищено. Ще 5% померло в гетто та таборах від голоду та хвороб.
Також в Україні знищувалися євреї, які були вивезені з інших країн. Так, у вересні 1941 року в Кам’янець-Подільському районі було розстріляно 14 тисяч євреїв, депортованих з Угорщини.
Є відомості про 442 гетто, що перебували на окупованій території України в межах на 22 червня 1941 р. З них приблизно 60 % було на території республіки в межах на 16 вересня 1939 р., а 40 % у румунській зоні окупації, що включають Чернівецьку, Вінницьку Миколаївську та Одеську області.
Ці страшні цифри в історії людства повинні бути назавжди висічені в пам’яті не для наслідування гітлерівської позиції, за принципом якої пішла Росія, а як табу для нащадків. Ніхто не має права приходити на чужі землі та забирати життя іншої нації.
У 1959 році за межами Болграда, на території єврейського цвинтаря, було встановлено пам’ятник, на якому висічені імена 126 наших земляків, які загинули жертвами болградського Голокосту. У грудні 2018 року пам’ятник було відкрито після реконструкції Одеської регіональної асоціації євреїв.
Сьогодні сам цвинтар перебуває у занедбаному стані, хоч і були пропозиції від мешканців Болградської громади створити тут меморіал.
У селі Табаки староста села Володимир Терзі з працівниками культури ще за життя Софії Родіонівни Волкової були на місці розстрілів євреїв, де планували встановити меморіальну плиту на місці масових вбивств.
“Очевидців вже практично не залишилося, але ми маємо увічнити пам’ять безневинно вбитих”, – додала Прасковія Іванівна.
Україна зараз проживає найскладніший час за всю історію, вона відстоює право на кордони, незалежність, право на життя. З часів Другої світової війни минуло не так багато часу, ніхто навіть не міг припустити, що в нашому цивілізованому світі відбуватимуться такі звірства і повториться новий Голокост.
У статті використано архівні публікації видання
Інтернет-видання Бессарабії
