Етнографічна група «Седеф» Городненського історико-краєзнавчого музею продемонструвала новорічні та різдвяні звичаї для глядачів Болграда. Дійство було оформлене, як національні болгарські «седянки» (вечорниці) та містило демонстрацію прядіння та в’язання стародавнім способом, виконання пісень та декілька унікальних лише для села Городнє болгарських звичаїв.
Ганна Константинова, керівник етнографічної групи, спочатку представила кожну учасницю колективу. До колективу входять жінки віком від 10 до 80+ років, кожна має своє унікальне вміння, хтось вміє прясти вовну тонкіше за кашемір, хтось готувати національні страви, хтось вишивати, але співати вміють всі без виключення.
Цікаво, що кожну пісню, кожен рух жінок Анна Михайлівна супроводжувала маленьким поясненням. Від того спостерігати за седянкою було дуже цікаво і зрозуміло навіть для людини, яка не знається на болгарській національній культурі.
«Ми показали фрагменти обрядів та фольклор через пісні. Також продемонстрували стародавні ремесла. Деякі з них майже забуті, бо в сучасному світі вони не є необхідністю для людини. Тому ці ремесла збереглися лише у пам’яті людей», – розповідає «Махалі» Ганна Константинова.
Сценарій седянки був побудований таким чином, що с початку пролунали стародавні пісні за різними темами: тужіння від турецького ярма (цікаво, що ці пісні збережені, адже вже пройшло понад два сторіччя від тих подій), пісні аграрного циклу, святкові пісні, обрядові.
Далі етнографічна група продемонструвала декілька Різдвяних та Новорічних звичаїв. Один з них, за словами Ганни Константинової, є унікальним та зберігся лише на теренах села Городнє.
«Ворожіння на каблучках» – цей обряд проводять під час «коледи» (ніч перед Різдвом). Жінка-вдова збирає персні від жінок охочих до ворожіння, кладе їх у керамічний глечик та заливає свяченою водою. Ці персні лежать цілу ніч у воді. Ввечері жінки збираються у коло, та починають співати пісні, під час виконання яких відповідальна за глечик наосліп дістає перстень. Під яку фразу з пісні був вийнятий перстень – саме таким буде чи чоловік жінки, власниці персня, чи їх подружнє життя.
«Ці жінки є носіями знань, які отримали від своїх бабусь та прабабусь. Такими заходами ми демонструємо любов до нашої історії та культури. Звичайно, багато чого я записую та зберігаю. Але нема нічого кращого ніж показати все це людям. Щоб літні люди пригадали як це було, а молоді – навчилися», – каже Ганна Михайлівна.
Захід був організований співробітниками обласного центру болгарської культури в м. Болград. За словами директорки Центру Галини Іванової, з етнографічною групою вона знайома давно, і от з’явилася можливість продемонструвати їх вміння глядачам Болграду.
«Наш центр зберігає такі звичаї. Тому ми дуже раді, що це було презентовано саме тут, у Болграді, який вважається центром болгарської культури Української Бессарабії. Це унікальна річ, яка може втратися, якщо не приділяти їй певної уваги», – каже Галина Іванова.
Від центру етнографічна група «Седеф» отримала подарунки у вигляді книжок та Диплом за роботу.
«Унікальність саме цих седянок в тому, що в селі Городнє зберігають свою культуру, не дозволяючи навіть сусіднім селам вносити зміни. Якщо звичай, то він має бути саме таким, яким був цьому селі 200 років тому. Це, так би мовити, «капсульність», але в інший час – це різноманіття болгарської культури. Це дуже цінно», – каже директорка Центру болгарської культури.
Прекрасна форма подачі, цікава інформація, яскраві національні костюми, чудові пісні дозволили широкому колу глядачів поринути у давню культуру болгар-переселенців, все розуміти і стати до неї причетним, хоч би на час «седанок». Це була ніби жива сторінка з енциклопедії, але яскрава та цікава.
Серафим Савченко
Інтернет-видання Бессарабії
