Власниця кав’ярні «Мажор», яку відкрили у квітні 2025 року в центрі Рені, Юлія Соболенко розповіла про виклики ведення бізнесу під час війни, роботу в умовах блекаутів, інвестицію в молодь та плани подальшого розширення мережі закладів.
У ресторанному бізнесі Юлія з 2019 року. Тоді вона відкрила ресторан, роботу якого спочатку обмежила пандемія, а згодом – повномасштабна війна. Попри всі труднощі, заклад пропрацював до 2024 року, коли безпекова ситуація в громаді погіршилася.
– На той момент шахеди все частіше долітали до нашого регіону, а в закладі не було надійного укриття. Я переживала за безпеку гостей і персоналу, тому прийняла непросте рішення закрити ресторан.
Після цього майже рік я шукала себе в новому напрямку. Багато експериментувала вдома: розробляла десерти, створювала нові рецепти, вивчала безглютенову та безлактозну випічку. Цей процес настільки мене захопив, що згодом народилася нова мрія – відкрити невелику кав’ярню формату «кава та десерти на винос» у центрі міста, де я могла б пропонувати гостям власні десерти та дарувати їм гарний настрій навіть у непрості часи.
Юлія розвиває свою справу разом із бізнес-партнеркою Іриною.
– З Іриною ми познайомилися досить органічно: у неї було приміщення, у мене – ідеї. У нас схожі характери й спільні цілі, тому ми швидко знайшли спільну мову і буквально «притерлися» одна до одної. Ми відразу відчули, що працюємо на одній хвилі: часто одна починає думку, а інша її продовжує – і це дуже допомагає в роботі.
Чіткого розподілу обов’язків у нас немає. Ми разом беремо участь у всіх процесах – від ідеї меню до організаційних моментів і розвитку закладів.
Головне в нашому партнерстві – довіра та спільне бачення, завдяки чому ми завжди знаходимо рішення, яке влаштовує нас обох.
Чи було вам психологічно складно перейти від масштабу ресторану до більш компактного формату кав’ярні?
– Ні, психологічно це було зовсім не складно. Насправді, кав’ярня, навіть якщо вона менша за ресторан, має свої особливості та виклики. У нас дуже широкий асортимент напоїв, десертів, соків та сезонних позицій, і все це ми розробляли та продумували самостійно. Тому роботи та відповідальності вистачало з першого дня.
Я б навіть сказала, що великої різниці в масштабі не відчула, тому що в будь-якому закладі громадського харчування потрібно контролювати якість, сервіс, персонал, закупівлі та безліч інших процесів.
До того ж через деякий час ми відкрили ще один заклад, уже з повноцінною кухнею, тому всі знання та досвід, які я отримала під час роботи ресторану, змогла успішно використати й у новому проєкті.
Юлія зазначає, що наразі вони працюють над відкриттям ще однієї кав’ярні.
– Це також буде сучасна кав’ярня з акцентом на якісну каву, авторські напої та десерти. Ми завжди намагаємося створювати не просто місце, де можна купити каву, а простір із власною атмосферою та характером.
Зараз ми працюємо над концепцією, аналізуємо локації та продумуємо всі деталі. Але головна ідея залишається незмінною – якісний продукт, гарний сервіс і місце, куди хочеться повертатися.
Окремо підприємиця розповіла про власний досвід із державними програмами підтримки бізнесу.
Зараз держава активно просуває гранти для підприємців, наприклад, програму “Власна справа”. Чи пробували ви залучати таку допомогу для масштабування свого бізнесу? Якщо так, то наскільки це прямолінійний процес?
– Коли ми відкривали перше кафе та кав’ярню, ми, чесно кажучи, навіть не до кінця знали про існування державних програм підтримки бізнесу. Уже пізніше, коли набралися досвіду і почали глибше вивчати тему розвитку, дізналися про гранти.
Ми розглядали цей варіант, але процес виявився не зовсім простим: потрібно підготувати бізнес-план, зробити фінансові розрахунки та зібрати всі необхідні документи. Тому це потребує часу і підготовки.
Наразі ми лише починаємо збирати документи та розробляти бізнес-план. Сподіваємося, що нам пощастить і ми зможемо отримати грант.
Минулий листопад із затяжним блекаутом, внаслідок російської атаки, став викликом для всього міста. Як ви тоді виживали, як молодий бізнес, і що було найскладнішим: подолати технічні труднощі чи вистояти морально?
– Ми оперативно підключили генератори, але найбільшим викликом було зберегти стабільність роботи, підтримати командний дух і не втратити темп у ситуації, коли обставини постійно змінювалися, а передбачуваності майже не було. У такі моменти особливо важливо було швидко ухвалювати рішення та діяти злагоджено. Крім того, ми організували для мешканців можливість підзаряджати телефони та залишатися на зв’язку.
Загалом цей період навчив нас бути більш гнучкими, стійкими та готовими до будь-яких викликів.
Я помітила, що у вас працює дуже молода команда. Як це – працювати з ренійською молоддю? Чи було складно знайти людей та навчити їх всьому з нуля, адже багато хто зараз виїжджає з міста?
– Щодо персоналу – зараз це, напевно, біль усіх закладів у місті. Багато людей, які раніше навчалися за спеціальністю, виїхали з України, тому знайти готових працівників стає все складніше.
Нам доводиться набирати молодь і навчати всьому з нуля. Це, звісно, досить довгий процес, і на старті якість роботи не завжди така, як хотілося б, але ми вкладаємо багато сил у навчання і даємо людям час, щоб вони могли все опанувати.
Водночас працювати з молоддю – це дуже цікаво. Це енергія, нові ідеї і, по суті, наше майбутнє. Тому ми ставимося до цього як до інвестиції в розвиток команди й закладу.
Якби ви могли повернутися у день перед першим відкриттям кав’ярні, і дати собі одну пораду, що б ви собі сказали?
– Я б сказала: не боятися труднощів, помилок і невідомості, тому що все це є частиною шляху. Кожен виклик робить тебе сильнішою і дає нові можливості для розвитку.
І, напевно, я б собі ще сказала: іди вперед і не зупиняйся. Вір у свою ідею, у свою команду і в те, що ти робиш – і тоді все обов’язково складеться так, як потрібно.
Авторка Катерина Челак.
Інтернет-видання Бессарабії
