Сьогодні, 17 квітня, Ренійська громада провела в останню путь свого захисника, уродженця Орлівки Арабаджи Руслана Євгенійович. Напередодні воїн повернувся додому «на щиті». Траурна процесія вирушила від міського моргу вулицями міста Рені, аби попрямувати до рідного села полеглого воїна, де після відспівування в місцевій церкві він знайшов свій вічний спочинок. Уздовж усього маршруту мешканці міста створювали «живий коридор». Люди виходили з державними прапорами, схиляли коліна та завмирали у скорботному мовчанні. У цій важкій тиші, яку переривав лише рух кортежу, відчувалася безмежна вдячність воїну, який він віддав найдорожче – своє життя.
Головний сержант Руслан Арабаджи, інспектор прикордонної служби вищої категорії – начальник другого відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування 17 прикордонного загону імені полковника Олександра Жуковського Державної прикордонної служби України, народився 7 серпня 1995 року. Йому назавжди 29. Вірний військовій присязі, мужньо виконавши свій обов’язок у бою за Україну, її свободу та незалежність, він загинув 7 лютого 2025 року під час захисту Батьківщини в районі н.п. Свердлікове Курської області РФ.
Напередодні прощання з захисником журналіст «Махали» зв’язався з його сестрою Тетяною Арабаджи, яка розповіла про брата, про його життєвий та бойовий шлях.
«У нашій родині дев’ятеро дітей, він був шостою дитиною. Школу закінчив тут же, в Орлівці. Після школи дуже хотів вступити до Одеської військової академії, бо з дитинства прагнув пов’язати себе з військовою справою, але за станом здоров’я не пройшов відбір. Тоді вступив до Ізмаїльського вищого професійного училища Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, здобув там професії секретаря керівника та оператора комп’ютерного набору. Тривалий час проживав у цивільному шлюбі. Після повернення з відрядження планував одружитися, але, на жаль, не встиг ні одружитися, ні мати дітей», – розповідає Тетяна.
Після навчання Руслан спочатку працював продавцем непродовольчих товарів у «Фокстроті». Потім, з березня 2016-го по вересень 2018 року, вантажником у приватному підприємстві «Таврія Плюс». Саме тоді, у 2017-му, отримав повістку і пішов служити строком на півтора року. Проходив службу в Навчальному центрі Сухопутних військ.
«Після строкової йому запропонували роботу в оздоровчому комплексі в Затоці, де він проходив виробничу практику. Згодом виїжджав на заробітки до Польщі. У вільний час Руслан любив рибалку і проводити час із сім’єю. 15 січня 2020 року був прийнятий на військову службу за контрактом до 17 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України на посади сержантського та старшинського складу терміном на 3 роки. Згідно з наказом, його було призначено інспектором прикордонної служби 3 категорії – кулеметником мобільної групи відділення інспекторів прикордонної служби (на бронетранспортерах) прикордонної застави відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування. Після закінчення контракт було продовжено», – розказує сестра воїна.
У період з 5 грудня 2022 року по 22 квітня 2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією РФ проти України. Перебував у населених пунктах Кізомис, Велетенське, Дніпровське Херсонської області, за що отримав посвідчення учасника бойових дій.
«Далі були Донецький, Херсонський, Сумський і Курський напрямки. Під час служби неодноразово рятував життя побратимів. Нагороджений відзнаками «За сприяння війську» та «За військову службу України». Позивний у брата був «Молдован». Зв’язок із ним було втрачено 7 лютого 2025 року під час відбиття штурмових дій противника в районі населеного пункту Свердлікове Курської області Росії. Саме тоді і відбувся його останній бій. Ось і все, що ми знали на той момент. Після цього була тиша», – з сумом згадує Тетяна про ті важки дні.
З того моменту для рідних воїна почався надзвичайно важкий період – пошуків.
«Ми подали заяву про зникнення безвісти до Ізмаїльського відділу поліції, після чого було відкрито кримінальне провадження за статтею 115 частиною 1 Кримінального кодексу України. Неодноразово надсилали запити до 17-го і 5-го прикордонних загонів. У відповідях щоразу зазначалося одне й те саме: вважається безвісти зниклим, додаткової інформації немає. Також направляли численні звернення до Міжнародного комітету Червоного Хреста, Національного інформаційного бюро, Міністерства оборони, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Офісу Президента та інших установ», – сказала Тетяна Арабаджи.
За словами сестри, родина паралельно шукала його самостійно.
«Нам вдалося встановити прізвища людей, які перебували поруч із братом у той день. У межах кримінального провадження подавали до слідчого численні клопотання: про допит свідків, проведення експертизи для ідентифікації фотографій, відбір ДНК. Після того, як близькі родичі здали зразки, ми самі контролювали, чи внесено їх до бази НДЕКЦ МВС України. І ось після одного року, двох місяців і трьох днів з моменту зникнення надійшла трагічна звістка: збіг ДНК становить 99,9%», – розказує сестра захисника.
Ми також запитали, чи відомо сім’ї про обставини загибелі Руслана?
«Від людей, які були разом із ним у той день, ми дізналися, що Руслан відмовився залишати побратимів. Він добровільно залишився з кількома військовими, щоб прикривати відхід інших груп. Наказував побратимам йти, а сам залишився. Ціною власного життя він забезпечив їхній відхід. Девізом мого брата були слова: «Ось візьміть мене – ким я був? А ким я став? А чому? Тому що я – український солдат! А український солдат ніколи не здається», – с почуттям сказала Тетяна.
Про те, що Руслан Арабаджи був воїном не лише за званням, а й за покликанням, свідчать численні відгуки тих, хто стояв із ним пліч-о-пліч у найважчі хвилини. Під дописом про загибель героя у соцмережах один із його побратимів Денис Найдьонов залишив сповнений вдячності коментар, який найкраще характеризує Руслана:
«Хороша була людина!!! З великої букви для мене залишиться в пам’яті. Добрий, ввічливий друг. Справжній, простий побратим, товариш. Я йому буду вдячний все життя, він мене врятував, виводив з Донецька з “нуля”. Шість днів був з ним на позиції. І вперше я побачив, що таке щирий, добрий, сміливий воїн. І потім він мене врятував в подальшому! Все життя буду його пам’ятати, поважати, згадувати! Він був справжнім сміливим воїном!!!! В подальшому я таких не зустрічав. Він буде прикладом на все життя для мене!!!»
Фото Махала та надані Тетяною Арабаджи.
Інтернет-видання Бессарабії
