Ренійська громада завжди славилася своїм яскравим національним колоритом: місцеві артисти традиційно радують глядачів молдавськими, гагаузькими, болгарськими, українськими піснями та танцями. Нещодавно до цієї багатонаціональної палітри додалися запальні ромські танці, які виконує хореографічний ансамбль «Адамант» Ренійської філії КЗ «Центр культури і дозвілля» Ренійської міської ради. Про колектив, який своєю творчістю не лише запалює публіку, а й на своєму прикладі показує, що для здійснення мрії про сцену немає жодних перешкод – ні вікових, ні життєвих, – у матеріалі журналіста інтернет-видання «Махала».
Війна змушує багатьох людей залишати свої домівки, але іноді ці переїзди та повернення до рідних країв стають початком чогось зовсім нового. Так сталося з Вікторією Гончаровою, яка після понад двадцяти років життя на Миколаївщині повернулася до рідного міста Рені. Музикантка та педагогиня за освітою, вона не просто знайшла себе на новому робочому місці, а й подарувала місцевим жінкам можливість здійснити давню мрію про сцену. Завдяки її ініціативі в місті з’явився хореографічний колектив, який починав свій шлях із запальних ромських танців, а тепер підкорює глядачів розмаїттям стилів та своєю шаленою енергетикою.
Вікторія народилася і виросла в Рені, навчалася в Ізмаїльському педагогічному інституті за спеціальністю «початкові класи та музика». У 2001 році вона переїхала до міста Миколаїв, де згодом знайшла своє особисте щастя: вийшла заміж, створила родину та оселилася в селі Нечаяне Миколаївської області, де й прожила наступні 22 роки. Пройшовши шлях від художнього керівника до директора сільського Будинку культури, вона відкрила для себе світ ромського мистецтва.
«Колись давно в Нечаяному було багато сімей із ромським корінням, які з часом почали одружуватися з місцевими жінками, осідали тут, будували власні домівки, створювали родини й залишалися жити назавжди, зберігаючи у своїх поколіннях частинку ромської спадщини — у когось через бабусю, у когось через батька. І ось дівчата прийшли з пропозицією: хочемо танцювати й співати ромські пісні. Я кажу: із задоволенням, давайте! Так у 2017 році організувався ансамбль «Ягарі», що в перекладі з ромської означає «Вогонь» і в тому ж році ми у Миколаєві завоювали гран-прі на обласному фестивалі», – згадує Вікторія Дмитрівна.
До створення репертуару керівниця підійшла дуже відповідально: специфіку рухів збирали буквально з перших вуст, розпитуючи старше покоління ромів.
«Дізналися, наприклад, що роми ніколи не кланяються. Що жінки в танці не б’ють рукою об ногу – це виключно чоловіча техніка. Взагалі ромський танець дуже пов’язаний із природою та побутом. Є рухи, як кінь б’є копитом, як сходить сонце, як проходить вітер. Все це звідти, з життя навколо», — ділиться тонкощами хореографиня.
Повернувшись до Рені у 2022 році, Вікторія не одразу зважилася на створення нового колективу.
«Були сумніви: війна, невизначеність. Було незрозуміло, як люди відгукнуться. Але мене вмовили спробувати, і я подумала: ну чому б ні? Якщо цим дихаєш і живеш, чому не спробувати. Дала оголошення, і першою відгукнулася Ірина Олексіївна Дергачова. Потім прийшли інші. Так у Рені з’явився ромський ансамбль, який я також назвала «Ягарі», — розповідає засновниця колективу.
Найбільшою несподіванкою для Вікторії став вік її нових підопічних у Рені. Якщо у селі на Миколаївщині в ансамблі танцювали здебільшого дівчата 18-25, максимум 30 років, то тут кістяк колективу склали жінки віком від 40 років, а найстаршій учасниці ансамблю 66 років.
«Я була приємно здивована», – зізнається Вікторія.
За її словами, колектив вже розширився до двох вікових груп: від 15 до 35 років та від 47 до 66 років. Між тим, специфіка офіційних заходів вимагала більшої різноманітності номерів. Згодом колектив змінив назву на «Адамант» і суттєво розширив репертуар.
«Ромські танці в нинішніх умовах доречні далеко не завжди. На День міста, на фестиваль, Новий рік – так, підходять. Але звичайні заходи вимагають іншого репертуару. Тому ми розширилися: зараз у програмі й танго, і румба, і латина, і українські танці – вже другий український освоюємо. Ромські при цьому нікуди не пішли, їх у репертуарі шість», — розказує Вікторія.
Для виступів за кошти, надані керівництвом громади, ансамблю пошили розкішні сценічні костюми. Створення такого вбрання справа непроста, адже на волан однієї пишної спідниці йде близько 25-26 метрів тканини.
Для багатьох ренійських жінок, серед яких є представниці різних професій, танці стали можливістю здійснити мрію всього життя. Самі учасниці зізнаються, що запальні ритми є для них найкращою терапією від депресії в умовах війни.
«Я весь час думала: чому в Рені хореографічні колективи – це тільки діти? Дорослим теж потрібно танцювати. Себе показати, кудись виплеснути енергію. Що для мене найголовніше у всьому цьому? Енергія цих жінок. Вони такі «зажигалки», що я в них вчуся. Коли в мене «щось болить», я дивлюся на них і думаю: ні, не болить. Вони мені дають більше, ніж я їм», – ділиться Вікторія Гончарова.
За словами хореографині, учасниці розкриваються на сцені по-справжньому яскраво.
«У нас були жінки, які взагалі ніколи в житті не виступали, все дитинство мріяли про сцену, але не наважувалися. Перший раз буквально тремтіли перед виходом. І ось вийшли – і такий результат! А потім пішло. Ось це мене і змушує продовжувати»,– каже керівниця.
За її словами, сьогодні колектив ансамблю «Адамант» активно розвивається: ансамбль вже виступав на заходах у Саф’янах, Орлівці, Новосільському, Долинському, Лиманському та Нагірному.
«У подальших планах колективу — постійне розширення репертуару через розучування нових танцювальних постановок і пісень, а також створення професійних відео для участі в онлайн-конкурсах, що потребує іншого творчого підходу, але я ніскільки не сумніваюся, що поки у наших учасниць горить внутрішній вогонь, ці плани обов’язково здійсняться»,– підсумовує Вікторія Гончарова.
Фото надані Вікторією Гончаровою.
Інтернет-видання Бессарабії
