Його шлях до історії починався без романтичних ілюзій, але привів до справи життя. Сьогодні Дмитро Герасимович Чебан з міста Арциз поєднує вчительство та музейну діяльність. Він перетворює уроки на дискусійний простір, а музей — на місце, де історію можна відчути на дотик. Напередодні Дня історика, який у світі відзначається сьогодні, 28 березня, журналістка інтернет-видання «Махала» поспілкувалася з паном Дмитром про вибір професії, сучасну освіту та роль музею у збереженні пам’яті громади.
Наш співрозмовник народився у жовтні 1986 року в селі Виноградівка Арцизького району. Про свою малу батьківщину він говорить із особливою теплотою: «Рідне село для мене — це місце спокою і натхнення. Там моє коріння, там проходили й проходять особливі моменти мого життя. Там навіть повітря інше — як я кажу, смачне».
Шлях до історії не був продиктований романтикою чи дитячою мрією.
«Я відштовхувався від того, ким би точно не хотів бути. Гуманітарні дисципліни обожнював, на відміну від точних наук. Педагогічна освіта — багатовекторна, її можливості часто недооцінюють. Учитель може бути фактично будь-ким, але не всі можуть бути вчителями», — ділиться Дмитро Герасимович.
Саме ці роздуми привели його на історичний факультет. Упевненість у виборі була настільки сильною, що, маючи золоту медаль, він подав документи лише до одного закладу. Вищу освіту здобув в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті, який закінчив у 2009 році.
Після університету він не одразу пов’язав своє життя зі школою. Спочатку пройшов конкурс на посаду головного спеціаліста в Арцизькій районній державній адміністрації. Але згодом отримав пропозицію взяти кілька годин у школі №3 і погодився поєднувати дві роботи. «З того часу я вже сімнадцятий рік у школі», — зазначає він. А останні два роки Дмитро Чебан працює вчителем історії Арцизького ліцею №5.
Для нього урок історії — це не просто передача знань.
«Сучасний урок — це простір для розвитку навичок і вмінь, це діалог і дискусія, це можливість створити й захистити власне дослідження», – зазначає історик.
Серед методів, які допомагають зацікавити учнів, — історичні дебати, альтернативна історія, тематичні уроки в музеї. Але головне, переконаний учитель, — відчувати, коли і як подати матеріал, щоб не перевантажити учнів і не втратити їхню мотивацію.
До музейної справи він прийшов несподівано — через обставини. Після ліквідації Арцизької РДА у 2021 році втратив одну з робіт, і саме тоді з’явилася можливість очолити музей. Разом із колективом йому вдалося реалізувати амбітну мету — зробити заклад відомим далеко за межами області.
«Це було ідеальне поєднання вчительства і музейної діяльності. Я бачив музей зовсім по-іншому, хотілося все перевернути з ніг на голову», – розповідає Дмитро Чебан.
Поєднання школи та музею, за його словами, є природним і ефективним: разом з учнями він закріплює теорію на практиці, проводить уроки в музеї, організовує екскурсії містом, допомагає їм писати наукові роботи, брати участь у краєзнавчих конкурсах, а також залучає до збору експонатів.
«Музей можна назвати живою аудиторією історії. І це не метафора. Тут історія перестає бути просто текстом — вона набуває об’єму, запаху і фактури», – каже історик.
Розповідаючи про свою музейну роботу він зазначає, що вона є досить багатогранною: це збирання, вивчення та збереження експонатів, науково-дослідна діяльність, участь у конференціях, робота в архівах, створення експозицій і виставок, розробка туристичних маршрутів, проведення екскурсій та освітньо-патріотичних заходів, а також оцифрування фондів і внесення їх до Реєстру музейного фонду України.
«Музей — це генетичний код громади. Він не дає забути, хто ми є і звідки прийшли», — підкреслює директор.
До Дня історика він бажає колегам натхнення у пошуку істини. А ще — віри в майбутнє: «Головне — дочекатися нового розділу в підручниках 11 класу: “Перемога України у війні за незалежність”».
Інтернет-видання Бессарабії
