25 вересня 2025 року виповнюється 66 років з дня утворення 23-го понтонно-мостового полку, що дислокувався в Рені. Ця річниця – не просто дата в календарі, а нагадування про військові сторінки історії міста на Дунаї, де інженерні війська десятиліттями були частиною його життя. Понтонери будували переправи, рятували від повеней, допомагали у збиранні врожаю, підтримували порядок та виховували молодь. Про те, як складалася військова історія Рені та яку роль у ній відіграв 23-й понтонно-мостовий полк, журналісту інтернет-видання «Махала» розповів військовий інженер, ветеран Збройних сил Віктор Дацюк.
«Наше місто протягом багатьох десятків років було форпостом збройних сил на півдні України. У 1940-1941 роках у Рені дислокувалися частини 25-ї Чапаєвської дивізії: 31-й стрілецький і 99-й артилерійський полки, 724-а артилерійська батарея берегової оборони, Ренійський загін бойових кораблів Дунайської флотилії, Ренійська комендатура, а також 1-а, 2-а, 3-я та 4-та прикордонні застави 79-го прикордонного загону. Вони виявили справжній героїзм у перші дні війни, стримуючи супротивника протягом 27 діб. Їхня стійкість відіграла важливу роль в організації оборони Одеси. Начальник штабу Приморської армії маршал М.І. Крилов так оцінив героїзм нашого гарнізону: «Без стійкої оборони у Дунаю та Пруту… навряд чи вдалося б зупинити ворога під Одесою», – наголосив Віктор Миколайович.
Після Другої світової війни Рені продовжував залишатися важливою військовою точкою на карті.
«У повоєнні роки у місті базувалися підрозділи Дунайської флотилії. А з 1959 по 1995 роки – 23-й понтонно-мостовий полк, окремий залізничний батальйон, а також прикордонна комендатура, 2-а, 3-я та 4-та прикордонні застави. Полк було створено за директивою Головкому сухопутних військ 25 вересня 1959 року. Серед перших, хто брав активну участь у формуванні полку після його прибуття в Рені, були старшина О.М. Овчаренко, старші сержанти Вільк та О. Картавченко, старшина Князєв, старший прапорщик Мирний, прапорщик В.А. Цайко, начальник штабу капітан О.І. Кананін, а також я – командир батальйону майор Дацюк та багато інших», – уточнив ветеран.
За словами Віктора Миколайовича, протягом 36 років перед полком стояли специфічні завдання: обладнання переправ через Дунай та Прут, пропуск військових вантажів автомобільним та залізничним транспортом у загрозливий та військовий періоди, доукомплектування понтонних та ремонтних полків, проведення бойового злагодження підрозділів. Та й у повсякденному житті, зазначає він, служба була не менш напруженою.
«Полк виконував завдання бойової та спеціальної підготовки, містив понад 2000 одиниць техніки, понад 6000 одиниць озброєння, не кажучи вже про боєприпаси, ПММ, обмундирування, продовольство. Займався вивченням та навчанням резерву особового складу та народногосподарської техніки, несенням караульної служби та багатьом іншим. Ці грандіозні завдання лягали на плечі 500-600 осіб, із них 80-90 офіцерів та прапорщиків були ядром частини», – розповідає військовий інженер.
Однак робота понтонерів була пов’язана не тільки з переправами, а вчення, що проводяться, часто максимально були наближені до бойових.
«Воїни полку з честю виконували всі завдання бойової та спеціальної підготовки: наводили мости через Дунай; обладнали поромні переправи на Дніпрі, Південному Бузі, Дністрі. Крім того, робили марші на своїх плавзасобах до Болгарії і там, під час навчань, навели переправу через річку Дунай; навели та містили понад рік мостовий перехід через протоку Вікета на трасі Рені-Одеса», – розповів Віктор Дацюк.
Він також зазначив, що у силу того, що полк був скороченим складом, головним питанням у тактико-спеціальній та методичній роботі стояло питання вдосконалення підготовки офіцерів і прапорщиків кадру та запасу, практичних питань відмобілізованих, проведення бойового злагодження підрозділів та частин. Підрозділи полку постійно забезпечували імітацію бойових дій під час проведення військових навчань Одеського військового округу. Проведення завдань імітації бомбометання, артилерійської підготовки, ядерних вибухів для воїнів-підривників порівнювалося з виконанням реального бойового завдання, бо лише авіація та імітація працювали реально, без умовностей.
«При виконанні таких бойових завдань на кожного воїна-підривника за 2-3 години «бою» доводилося здійснити до 600 вибухів або імітувати ядерний вибух до 500 кг вибухових речовин, напалму та ін., у будь-який час доби, за будь-яких погодних умов», – наголосив Віктор Дацюк.
Він також зазначив, що при виконанні завдань офіцери полку показували свою високу майстерність у підготовці таких заходів, у навчанні солдатів, у суворому дотриманні заходів безпеки, найвищої відповідальності за доручену справу.
«Я, як неодноразовий організатор таких грандіозних завдань, завжди з гордістю згадую офіцерів, прапорщиків, сержантів та солдатів і нескінченно їм вдячний за те, що під час виконання найскладніших завдань вони виходили з честю та гідністю та, головне, без втрат. Дякую їм усім за мужність, безмежну відданість своїй справі. Вони служили прикладом молодому поколінню, брали активну участь у будівництві Збройних Сил України, бо на їхні плечі лягли колосальні завдання не лише ведення сучасної війни, а й не менш важливі завдання очищення місцевості та об’єктів від вибухонебезпечних предметів у повоєнний час, бо тільки інженерні підрозділи дають паспорт закінчення війни: «Розміновано – мін немає», – сказав ветеран.
Історія полку – це не лише про військову службу, а й про повноправну участь у житті міста та району, а також, що важливо, патріотичне виховання, виховання бойового духу та відданість Батьківщині.
«Воїни полку виступали у школах, проводили різноманітні змагання. Футбольна команда частини «Чайка» була гідним противником футбольним командам міста. Духові оркестри міста та полку прикрашали своїми виступами усі свята. Воїни полку брали активну участь у підтримці правопорядку, проведенні народних свят, парадів», – згадує Віктор Миколайович.
Але тільки цим не обмежувалося: 23-й понтонно-мостовий полк надавав допомогу і народному господарству, що, наголошує військовий інженер, було одним із головних моментів.
«Полк щороку відправляв на збирання врожаю 30-40 одиниць техніки, 5-6 офіцерів та прапорщиків, 40-50 водіїв із автомобілями. Це було завдання державного значення, кожен із нас це розумів і ставився з повною відповідальністю до її вирішення. Щозиму полку доводилося розчищати від снігових заметів дорогу Рені-Одеса, а також утримувати місцеві дороги району. Щовесни команда з плавальними засобами вирушала до району Кілія-Вилкове для проведення рятувальних робіт від повеней та паводків. Офіцери полку неодноразово ліквідували крижані затори на Дунаї, в районі Орлівки, шляхом проведення підривних робіт та бомбометання з вертольотів. Ці спеціальні завдання могли виконати лише високопідготовлені та сміливі фахівці. У повсякденному житті військова частина допомагала господарствам у збиранні врожаю, перевалці вантажів на залізниці та низку специфічних завдань, таких як розмінування та очищення місцевості та об’єктів від вибухонебезпечних предметів та інші», – зазначив він.
Безумовно, однією з основних була задача підбору та підготовки резерву. Офіцери полку, підкреслює мій співрозмовник, постійно займалися підбором та розстановкою кадрів, офіцерів та спеціалістів у підрозділах запасу.
«Організовувалося постійне вивчення та навчання підрозділів приписного складу та народногосподарської техніки цих підрозділів. Проводилися різні навчання з розгортання частин і підрозділів ремонтників, понтонерів з виконанням реальних бойових завдань з ремонтно-відновлювальних робіт техніки, обладнання переправ, підривних робіт, стрільби. Офіцери полку, приписний склад із цими завданнями справлялися з честю. Особливо хочу наголосити на приписному складі Ренійського району та керівників підприємств того часу: М.М. Ангеловського, О.А. Прокопеню, М.М. Маринова, П.Д. Ковальжи, І.Г. Ковальжи, І.М. Димчева, які належали до пунктуальності та державного підходу до вирішення завдань підготовки резерву», – продовжує Дацюк.
Навіть після розформування полку в середині «лихих» 90-х офіцери та прапорщики запасу брали найактивнішу участь у житті міста Рені та Ренійського району.
«Багато їх неодноразово обиралися депутатами районної та міської рад: В.М. Дацюк, І.Б. Сорокін, І.М. Хіора, І.М. Сергєєва. Багато хто працював і продовжує працювати в держустановах та на підприємствах міста: В.І. Котляренко, А.І. Нігодін, О.О. Бучинський, І.І. Рожко, В.А. Романський, В.І. Бурак, І.Ю. Шавмаров, М.М. Унгуряну, І.І. Буценко, В.С. Браїла, А.А. Порунов, А.А. Притула, А.П. Муруг, А.А. Михайлов, В.І. Іванов, В.В. Бачурський, К.К. Топали та багато інших високоорганізованих, дисциплінованих, сумлінних і відданих своїй справі колишніх військовослужбовців. Це прогресивні люди, які виховали величезну кількість молодих юнаків, своїх дітей, онуків, правнуків у дусі любові до своєї Батьківщини – вільної та незалежної України», – наголосив ветеран.
Користуючись нагодою, Віктор Миколайович Дацюк звернувся до своїх однополчан.
«Вітаю вас з 66-ю річницею утворення 23-го понтонно-мостового полку! Бажаю здоров’я, щастя та благополуччя. Також хочу висловити велику подяку ветеранам-понтонерам, сім’ям захисників незалежності України. Вічна слава воїнам, які віддали своє життя за незалежність нашої Батьківщини. Слава ЗСУ!»
Фото надані Віктором Дацюком.
Інтернет-видання Бессарабії
