У маленькому селі Лужанка Тарутинської громади, яке розкинулося серед безкраїх південних степів, живе родина, яка щодня доводить, що справжнє щастя полягає у простих речах — любові, взаємній підтримці та турботі одне про одного. Іван та Надія Дойжи — подружжя, яке виховує шістьох дітей, веде невелике господарство і мріє дати своїм синам і донькам щасливе, гідне майбутнє. Журналістка інтернет-видання «Махала» поспілкувалася з багатодітною мамою Надією Дойжею, аби дізнатися, з якими щоденними труднощами стикається родина, як їй вдається їх долати і виховувати дітей у любові та гармонії.
Іван та Надія Дойжа вважають себе по-справжньому благословенними батьками. Першу дитину Надія народила у 17 років, і з того часу їхнє життя наповнилося любов’ю та турботою. Нині найстаршій доньці Раї майже 14 років, Марині — 12, Дмитру — 11, близнюкам Кирилу та Мефодію — 10, а наймолодшій доньці Вірі — 8.
Особливою сторінкою в житті подружжя стала четверта вагітність Надії, коли їй було лише 21.
«Ця вагітність виявилася дуже цікавою. Я носила близнюків, але до самих пологів про це не знали ні я, ні лікарі. Один із хлопчиків якимось чином “ховався”, і жодне УЗД його не виявляло. Мені постійно казали, що буде хлопчик, тож я навіть не здогадувалася, що виношую двох. Про близнюків я дізналася вже безпосередньо під час пологів», — згадує жінка.
Це стало справжньою несподіванкою, але Надія була щаслива. Щойно з’явилися на світ сини, вона одразу зателефонувала чоловікові, аби повідомити йому несподівану новину — про народження двох, а не одного хлопчика. Для Івана, так само як і для Надії, це був справжній сюрприз, якого не очікував ніхто з родини.
Ще до появи першої дитини подружжя домовилося, що імена дівчаткам обиратиме Надія, а хлопчикам — Іван. Коли на світ з’явилися близнюки, жінка нагадала чоловікові про цю давню угоду.
Рішення Івана стало несподіванкою навіть для Надії: він вирішив назвати синів на честь святих братів Кирила та Мефодія — слов’янських просвітителів, творців кириличної абетки та перших перекладачів богослужбових книг.
«Ім’я Кирило мені було знайомим і легким для сприйняття. А от ім’я Мефодій здалося дуже старовинним і незвичним», — зізнається Надія.
Вона зазначає, що її сини-близнюки надзвичайно прив’язані один до одного і практично нерозлучні. Усе роблять разом, діляться найменшими радощами й переживаннями, не можуть довго бути один без одного.
«Вони справжні друзі. Усе у них спільне: ігри, захоплення, смаки. Але водночас вони дуже різні за характером. Один має м’який, поступливий характер, йде на компроміс. Інший — більш рішучий, завжди має власну думку. Проте ці відмінності лише підкреслюють їхню унікальність і доповнюють один одного», – каже мати.
Наразі Кирило та Мефодій перейшли до п’ятого класу. У школі, за словами Надії, хлопців хвалять — вони старанні, уважні й допитливі учні. А найулюбленіший предмет обох — математика.
Родина Дойжи має власний невеликий сімейний бізнес — вони утримують отару овець, виготовляють справжню болгарську овечу бринзу й мають власних постійних клієнтів. Завдяки цій справі батьки мають змогу забезпечити дітям щасливе дитинство, адже село Лужанка, де вони живуть, дуже маленьке і там немає робочих місць.
Усі діти охоче допомагають батькам: разом доять овець, беруть участь у приготуванні бринзи, допомагають по господарству.
Хоча родина мешкає в Лужанці, діти Івана та Надії навчаються в сусідньому селі Рівне, де є великий ліцей з кращими умовами та широкими можливостями для розвитку. Щоранку вони добираються туди шкільним автобусом. Усі діти сумлінно навчаються, а ще мають спортивні захоплення: Дмитрик, Кирило та Мефодій грають у футбол, а старша донька Рая — у волейбол.
«Колись кажуть, що Лужанка було великим селом, але я такого не застала. Зараз у нас лише дві вулиці й близько 40 будинків. Є медпункт, магазин, дитячий садок, який відвідує лише четверо або п’ятеро дітей. У місцевому ліцеї навчається зовсім небагато учнів, тому ми з чоловіком вирішили, що наші діти здобуватимуть освіту в сусідньому селі Рівне, де в ліцеї завжди проводять свята, змагання, цікаві заходи. Дітям там подобається», – розповідає Надія Дойжа.
Типовий день родини починається о шостій ранку. У теплу пору року — з доїння овець, у холодну — з приготування сніданку і зборів до школи. Після того, як діти вирушають на навчання, Надія займається домашніми справами: дбає про господарство, готує бринзу… На відпочинок часу майже не лишається, але жінка не нарікає — каже, що це її звичний ритм життя.
Раніше родина щоліта відпочивала на морі в Одесі. Однак після початку повномасштабного вторгнення, через загрозу небезпеки, подорожі довелося обмежити. Попри це, нещодавно Надія разом із дітьми відвідала Одеський зоопарк, а навесні родина здійснила поїздку до Києва. Крім того, майже кожні вихідні вони проводять на природі — відпочивають біля ставка в селищі Бессарабське, насолоджуючись спокоєм і часом, проведеним разом.
«Цього літа ми сподіваємося, що в серпні зможемо повезти дітей знову до Одеси, щоб вони відпочили на морі», — ділиться Надія.
Вона зізнається, що труднощі в родини, звісно, є — іноді фінансові, іноді емоційні. Але, незважаючи ні на що, вони долають усе разом. Надія отримує державну фінансову допомогу на дітей, однак цих коштів вистачає лише на найнеобхідніше — переважно на їжу, адже родина дуже велика. За її словами, місцева влада ставиться до них із розумінням, ніколи не відвертається від проблем родини і завжди готова допомогти — як у вирішенні побутових питань, так і в оформленні пільг, що значно полегшує їхнє життя.
Натхнення та сили на кожен день Надія черпає у своїх дітях. Вона розповідає, що її плани розписані на тижні й навіть місяці наперед.
«Минулого року ми провели парове опалення в будинку, а цього року я починаю робити ремонт. Далі — нові плани. Я не втрачаю надії. Усе, що ми робимо з чоловіком, — заради комфорту наших дітей, яких ми безмежно любимо. Моє дитинство було дуже важким: я виросла в багатодітній, але бідній родині. Тому хочу, щоб мої діти жили краще, ніж жила я», — ділиться багатодітна мати.
У майбутньому Надія мріє дати кожній дитині якісну освіту, забезпечити житлом і стати для них надійною опорою, на яку вони зможуть покластися в будь-який момент. Родина не планує більше розширюватися — тепер усі сили спрямовані на турботу про тих, хто вже є.
Сьогодні родина Дойжа — приклад тепла, любові й віри. У турботах про дітей, у взаємоповазі та щоденній підтримці вони знаходять своє щастя. І хоча шлях багатодітних батьків непростий, але вони ніколи не шкодували про вибір, який зробили.
Інтернет-видання Бессарабії
