17 червня майстри голки та чорнила відзначають своє професійне свято — День татуювальника. У сучасному світі татуювання стало не лише модним явищем, а й способом розповісти про себе, зафіксувати важливі моменти життя або висловити свої переконання. Воно перетворилося на потужний інструмент самовираження. Володимир Коваленко — один з найдосвідченіших тату-майстрів міста Ізмаїл, який вже багато років створює унікальні роботи, що поєднують глибокий сенс і високу естетику. Журналістка інтернет-видання «Махала» поспілкувалася з майстром, аби дізнатися, з чого починався його шлях у професії, які символи обирають клієнти сьогодні та що для нього означає мистецтво татуювання.
Шлях Володимира Коваленка у світ татуювання розпочався у 2001 році, коли він був ще студентом першого курсу. Саме тоді він зробив перше тату — дракона на нозі одногрупника. Робота тривала понад 12 годин. Було важко, обидва втомилися, але саме це тату стала для Володимира справжнім відкриттям — першим кроком у професію, яка з роками перетворилася на покликання.
«Після тієї роботи я зрозумів, що татуювання — це не просто захоплення. Мені захотілося займатися цим серйозно, професійно. З’явилася мрія про власну студію, бажання розвиватися не лише як тату-майстер, а й як художник. Я почав вчитися малювати, експериментувати та шукати свій стиль», – розповів Володимир.
З кожним роком його роботи ставали все кращими. Цей прогрес надихав і давав сили рухатися вперед. Для Володимира кожне нове тату — це окрема історія, в якій головне не просто зображення, а емоція, зміст і зв’язок з людиною.
На початку 2000-х тату-культура в Україні лише формувалася. У той час, коли Володимир Коваленко робив свої перші роботи, інформації в інтернеті було обмаль. Не було YouTube-уроків чи онлайн-курсів — усе доводилося вивчати самотужки, методом спроб і помилок. Джерелами знань ставали поодинокі книжки, журнали, випадкові публікації. Проте саме ця складність і загартувала його як майстра.
«Згодом з’явилася можливість відвідувати тату-конференції — спершу українські, а потім і міжнародні. Участь у них стала новим етапом розвитку. Я знайомився з іншими майстрами, опановував нові техніки, в мене формувалося інше мислення. Це змінило мій професійний світогляд і поглибило розуміння тату як мистецтва», – поділився тату-майстер.
Щодо стилю, Володимир найбільше тяжіє до реалізму — як кольорового, так і чорно-білого. Йому близькі роботи, що максимально наближені до фотографічної точності, де важлива передача емоції через деталі. Проте окрім реалізму, йому також подобається графіка й деякі змішані стилі. Все ж серце Володимира належить саме кольоровому та чорно-білому реалізму — у них він бачить найбільшу свободу для творчості.
Для Володимира татуювання — це не просто професія, а справа, що супроводжує його вже понад 17 років. Вона стала невід’ємною частиною його життя — захопленням, яке розкрило нові грані особистості, дало можливість реалізувати свій творчий потенціал.
Володимир зізнається, що для нього татуювання це не просто ремесло, а спосіб мислення, бачення світу і діалог зі світом через образи на шкірі.
Сьогодні тату-культура в Ізмаїлі активно розвивається. У місті з’являється все більше майстрів, кожен шукає свій стиль, експериментує, зростає. Хтось уже досяг високого рівня, а хтось лише на шляху до цього і, на його думку, це прекрасно. Володимир вважає, що різноманіття стилів потрібно не лише підтримувати, а й популяризувати.
«Головне — показувати людям якісний результат. Щоб тату приносило радість, естетичне задоволення, щоб клієнти відчували гордість за свій вибір» – каже він.
У Володимира є мрія — колись організувати в Ізмаїлі великий міжнародний тату-фестиваль. Так, щоб не лише жителі міста, а й гості з усієї України змогли поринути у світ татуювального мистецтва.
За роки практики у Володимира було багато клієнтів, але деякі моменти йому запам’яталися особливо.
«До мене якось прийшла жінка, яка щойно перемогла рак. Вона захотіла зробити тату як символ свого шляху, сили та відновлення. Цей момент мене глибоко вразив», – згадує він.
І таких історій за довгі роки в нього зібралося багато. Володимир каже, що люди приходять до нього з портретами загиблих рідних, з образами тотемних тварин, з символами втрат і надії. У кожного татуювання — свій зміст, своя пам’ять, своє емоційне підґрунтя. І він з повагою ставиться до кожного такого запиту, намагаючись передати в роботі саме те, що важливо для людини.
Сьогодні його студія — це не просто місце, де працюють машинки. Це простір, де панує атмосфера творчості, затишку та натхнення. Тут на стінах висять картини, лунає спокійна музика, а в повітрі — відчуття поваги до мистецтва.
«Я люблю це місце. Тут я можу не лише працювати, а й спілкуватися, малювати, розвиватися. Це моє середовище, моя стихія», – розповідає Володимир.
Він упевнений, що татуювання буде з ним усе життя. Це справа, що приносить не лише задоволення й самореалізацію, а й дає людям радість, спосіб висловити себе.
«Не бійтеся. Але вчіться. Якщо є можливість — ходіть у художню школу, беріть уроки, працюйте з викладачами. А якщо ні — вивчайте самостійно. Малювання — це фундамент тату. І чим міцнішим він буде, тим вище ви зможете піднятися», – радить він на останок майбутнім тату-майстрам.
Фото надані Володимиром Коваленко.
Інтернет-видання Бессарабії
