Днями в Арцизькій арт-галереї відбулося відкриття ретроспективної виставки «Життя в палітрах» пам’яті Дмитра Івановича Дьошина — художника, який прославляв Арцизьку громаду далеко за її межами. На виставці представлено 80 зі 120 робіт митця. Вона покликана ознайомити відвідувачів із мистецькою спадщиною митця, який формував локальну ідентичність краю. На заході побувала журналістка інтернет-видання «Махала».
Відкриття виставки розпочалося з виступу директорки Арцизької публічної міської бібліотеки Галини Стаматової, яка розповіла про творчий шлях митця Дмитра Дьошина. У залі зібралися колеги художника — педагоги Арцизької дитячої художньої школи та їхні учні, представники відділу культури та туризму Арцизької міської ради, а також мешканці міста, які знали його особисто.
Дмитро Іванович народився в Татарбунарах 20 жовтня 1943 року, однак більшу частину життя прожив в Арцизі, де працював технологом на місцевому м’ясокомбінаті. Мав вищу освіту: у 1970 році закінчив Одеський технологічний інститут імені М. Ломоносова. У 2026-му, на 84-му році життя, живописця не стало.
Батько митця, Іван Дьошин, був відомим у Буджаку столяром, майстром-чорнодеревником. Меблі, створені його руками, й досі служать людям. Він мріяв, щоб син здобув якісну освіту і не знав важкої фізичної праці. Ставши дипломованим технологом, Дмитро Іванович мав усі шанси зробити кар’єру і навіть очолити м’ясокомбінат, але кар’єрний ріст його не приваблював. Творча натура, успадкована від батька, зрештою визначила його шлях — він обрав фарби.
Художній талант митця розкрився вже у зрілому віці — на початку 2000-х років. Вирішальним поштовхом до прагнення відображати природу речей і людей, які живуть у бессарабському краї, стала зустріч із відомим бессарабським художником Володимиром Миколайовичем Афанасьєвим.
Митця часто не полишали внутрішні сумніви через брак «професійної освіти». Проте наполегливість і цілеспрямованість привели Дмитра Івановича до вступу до Національної спілки художників України у 2013 році. Саме відтоді розпочалося його свідоме становлення як митця, який знайшов себе в мистецтві та сформував власний, неповторний стиль.
Володимир Афанасьєв вважає цю виставку унікальною, адже на ній уперше в історії Арциза представлені роботи самодіяльного художника, який не мав спеціалізованої освіти й писав картини, керуючись власними відчуттями.
«Дякую всім, хто сьогодні прийшов вшанувати пам’ять мого друга Дмитра Дьошина. Я часто приходив до нього в гості — він пригощав мене кавою, і ми довго обговорювали його нові картини. Іноді я робив йому зауваження, але він не завжди до них дослухався, пояснюючи це власним баченням», — ділиться Володимир Миколайович.
Художник додає, що Дмитро Іванович був дуже щедрим і товариським, мав прекрасне почуття гумору та яскраву уяву, яка допомагала йому створювати не лише чудові картини, а й вигадувати анекдоти та цікаві історії.
«На великих виставках роботи митця завжди вирізнялися з-поміж інших, адже ніхто так, як він, не відчував кольорову гаму й не вмів так вдало поєднувати барви, ігноруючи при цьому усталені правила живопису. Це винятково для Арциза, що у нас жив такий цікавий художник», — додав колега Дмитра Івановича.
Ділячись із присутніми спогадами про Дмитра Дьошина, арцизький митець Дмитро Скулінець зауважив, що він був не лише талановитим художником, а й добрим господарем, який прокидався о четвертій ранку й не цурався жодної домашньої роботи.
«Дмитро Іванович був, як квітка, що пробивалася крізь асфальт попри все. Він дуже любив Арциз. Я часто разом із ним їздив до Києва представляти його роботи у Спілці художників, і вони завжди там знаходили відгук», — поділився художник.
Директор Арцизької дитячої художньої школи Юрій Слюсар назвав картини Дмитра Дьошина окремим світом, що віддзеркалює моменти особистого життя митця. Він зазначив, що навіть коли художник використовував не надто яскраву кольорову гаму, його роботи залишалися світлими й життєрадісними. На його думку, картини Дмитра Дьошина можна порівняти зі смарагдами.
Художники Києва, які бачили роботи Дмитра Івановича, звертали увагу на його своєрідну стилістику: у живописі — відкритий, чистий колір, притаманний Буджаку, гармонійний і лаконічний. Образи й об’єкти ніби викристалізовуються у завершену «формулу». У його творах — просте людське буття. Водночас митець створив свій особливий світ — своєрідну «живописну формулу Буджака».
Найвідомішими його роботами стали: «У майстерні батька» (2009), «Кінець війни» (2009), «Старий Арциз» (2009), «Вечорниці» (2012), «Бессарабський лицар» (2014). Живописець систематично брав участь у районних, обласних та всеукраїнських виставках, зокрема в «Триєнале живопису», що відбулася в Києві у 2010 році.
Інтернет-видання Бессарабії
