10 квітня 2024 року росіяни завдали ракетного удару по Одеському району двома балістичними ракетами. За волею долі уродженець Болградщини Роман Юхневич опинився неподалік місця прильоту першої ракети, і, як військовий медик та небайдужа людина, без вагань кинувся рятувати людей. В той самий час у це місце прилетіла друга ракета… Звістка про загибель Романа стала шоком для побратимів, рідних та всіх, хто знав його особисто. Невтішне горе спіткало його дружину Олену, з якою він встиг створити сімʼю незадовго до своєї загибелі. Журналістка інтернет-видання «Махала» поспілкувалася з Оленою та дізналася, яким був Роман.
Роман народився 13 жовтня 1984 року у селі Каракурт (Жовтневе) Болградського району у сім’ї столяра та домогосподарки. Хлопець був другою дитиною з вісьмох у родині. Закінчивши школу в місті Тузли, Роман одразу пішов працювати. Надалі все, чого він досяг, було наслідком його наполегливості, кропіткої праці та завзятості, адже таким був його характер.
У цивільному житті Роман був будівельником. Розпочинав з посади звичайного робітника на будівництві, однак завдяки працелюбству згодом став керівником будівельної компанії, де розробляв і виконував проєкти під ключ.
Після початку повномасштабного вторгнення Роман намагався добровільно приєднався до лав ЗСУ. Спочатку чоловіка не хотіли брати до армії, адже він не мав військового досвіду. Тоді, аби не гаяти час, він почав проходити медичні курси в Одесі та Чорноморську, зокрема на базі “Української служби порятунку”. Деякий час, аби бути корисним, Роман передавав навички з медицини цивільним людям, влаштовуючи за будь-якої нагоди курси надання першої допомоги.
«У червні 2022 року я зміг потрапити до ЗСУ, але довелося доводити на що я здатний, приносити свої сертифікати. Це було дуже важко, бо брали лише тих, у кого на руках був військовий квиток», – розповідав дружині військовий.
Одним із прикладів, який надихнув Романа стати на шлях бойового медика, був його товариш з Чорноморська, американський піхотинець Алекс Сейнт, який особисто провів для нього кілька уроків з медицини.
«Цей вчинок не потребував аргументів, адже бути військовим медиком це природний поклик його серця, для захисту рідного дома, країни та сім’ї», – розказує Олена Юхневич.
Роман був бойовим медиком роти 126-ї окремої бригади територіальної оборони, у складі якої брав участь у кількох бойових виходах, зокрема під час звільнення Кринок. Протягом служби був кілька місяців прикомандированим до іншого підрозділу в Херсонській області. Під час останнього виходу на поле бою Роман отримав осколкове поранення в руку та контузію.
Після реабілітації чоловік відчув потребу вдосконалити та масштабувати свої знання і стати більш корисним для бійців. Тому пройшов додаткове навчання у 151-му Навчальному центрі й став інструктором, де окрім надання базової підготовки, власноруч створював для бійців реалістичні манекени, моделі, тренажери з силікону, штучної крові та інших підручних матеріалів.
Роман та Олена познайомились через платформу Тік-Ток вже безпосередньо після початку повномасштабного вторгнення. Олена вподобала відео, на якому Роман був у спорядження військового медика, яке йому надали волонтери з Чорноморська.
«Він написав мені перший, виявилося, що Роман як раз перебував у місті. Тоді він тільки повернувся з Херсонської області, декілька місяців був на нулі. Вперше ми зустрілись біля моря, він приніс троянду, і вже з наступного дня почалась наша історія. З того моменту весь час ми проводили разом і цінували кожну мить», – згадує Олена.
Пара одружилася 7 жовтня 2023 року у перервах між бойовими виходами Романа на лівий берег Дніпра. Наступного ж дня після весілля чоловіку довелося повернутися на фронт. Не дивлячись на відстань та усі випробування, почуття тільки загартовувались.
У пари було багато планів на майбутнє: після закінчення війни Роман мріяв відкрити тематичне ветеранське кафе та поїхати родиною автофургоном в Італію, навідати озеро Комо, а Олена мріяла побачити Ісландію. Також подружжя мріяло про власний будинок біля моря, де вони жили б разом із дітьми від перших шлюбів: його сином Сашею та її донькою Сонею, а також улюбленцем сімʼї – шоколадним лабрадором Ріком.
Родина Юхневич використовувала кожну можливість, аби разом провести час та насолодитися один одним. Усі свої мінівідпустки Роман проводив з сімʼєю, усі разом вони любили виїжджати на природу, гуляти на морі, рибалити. Ще одним способом відновлення та морального відпочинку для Романа були картини по номерах, які чоловік радо розфарбовував.
Роман завжди намагався допомогти усім, хто цього потребує. Це було його невіднятною рисою характеру.
«Пам’ятаю, коли Роман був у відпустці взимку і випало багато снігу, люди позастрягали в машинах на дорогах. Тож він разом із братом та другом на своєму військовому джипі всю ніч допомагали витягувати людей зі снігових пасток. Чесно кажучи, він завжди допомагав усім, не чекаючи нічого у відповідь, прагнув бути корисним і надати допомогу тим, хто цього потребує. Він цим жив», – ділиться дружина.
За свій бойовий шлях Роман встиг врятувати чимало життів. Найбільше всього роботи було в момент, коли військовий ніс службу у Херсонській області. Був такий момент: одного разу він разом із побратимом поїхав у місцевий магазин, але почався обстріл. Мешканці повідомили, що прилетіло десь біля опорного пункту військових, але їхати туди небезпечно, оскільки обстріл ще тривав та був високий ризик повторення прильотів. Але Роман не роздумуючи виїхав на місце події, знайшов там пораненого, надав йому першу медичну допомогу та евакуював з зони ураження.
Посада Романа не передбачала обовʼязку йти на бойове завдання разом із підрозділом. Але був такий випадок, коли під час чергового виходу під Кринки, він єдиний з медиків зголосився піти з групою.
Там, на островах, вони знайшли українського десантника з іншої бригади, який після контузій, ймовірно, заблукав та далеко пішов від свого підрозділу. Роман надав йому медичну допомогу, увесь час наглядав за ним, а після команди на вихід, виявилося, що для десантника немає місця на човні. Тоді Роман уступив йому своє місце, залишившись ще на деякий час на острові разом з останньою групою побратимів. Через деякий час, під час їхнього відходу, поруч із військовими прилетіла керована авіабомба і Роман отримав поранення у руку та контузію.
За гідну професійну службу та врятовані життя Роман мав багато нагород. 17 березня 2023 року військовий один із перших в батальйоні отримав «Золотий хрест». Ордена «За мужність III ступеню» та «За врятовані життя» Роман отримав за бойові виходи на лівий берег Херсонщини, під час яких Болгар (позивний Романа) був єдиним медиком і при 29 поранених у батальйоні не було жодного загиблого. Також захисник мав медалі «За збережене життя», «За вірну службу», а також відзнаку командувача оперативного угрупування військ «Херсон».
«Рома брав участь у всіх операціях на лівому березі Дніпра. Був постійно в епіцентрі подій, в самому пеклі. Жодного загиблого побратима, тому що в групі був Він. І навіть одразу після ракетного удару першим прибув на місце події надавати допомогу пораненим, бо він не міг інакше», – згадує один з його товаришів та побратимів по службі.
В той день, 10 квітня 2024 року, Роман їхав додому з Навчального центру аби забрати волонтерські речі та матеріали. Тоді військовий став свідком першого прильоту ракети «Іскандер» і кинувся надавати домедичну допомогу постраждалим. Олена чула тривогу і прильоти, й побачивши, що Роман не перебуває у мережі, вона почала писати йому повідомлення та телефонувати, але відповіді не отримала…
«Через деякий час мені зателефонував його брат, і повідомив, що відвіз вже бездиханного Рому до лікарні… Я побігла туди й згодом мені повідомили про загибель чоловіка. Я вдячна, що мені надали можливість деякий час побачити його, побути з ним, закрити йому очі й потримати його за руку», – із болем згадує Олена.
Поховали воїна в Чорноморську, адже саме це місто встигло стати чоловіку справжнім домом, і саме тут молоде подружжя планувало прожити своє життя. Попри той факт, що Чорноморськ не був рідним містом для Романа, на похованні були присутні безліч людей, оскільки його багато вже хто знав та поважав. Також на церемонію прощання приїхало чимало побратимів, яким Роман врятував колись життя і які пообіцяли помститися за втрату гідного воїна та вірного товариша.
Інтернет-видання Бессарабії
