Для Ніни Василівни Биковської, виховательки дитячого садка, війна розпочалася 24 лютого. Вранці вона вирішила допомагати Збройним Силам України у боротьбі з окупантом. Разом із молодшою дочкою Лілією вона одна з перших згуртувала навколо себе волонтерів.
«24 лютого мене розбудила донька Ліля та сказала, що почалася війна. На початку я подумала, що це невеселий жарт. А потім мене охопив страх за чоловіка, який служить в армії, страх за людей, чиї міста обстрілювали. Ми з дочкою зрозуміли, що треба щось робити. Так почалося моє волонтерство», – розповідає Ніна Биковська.
Вже 26 лютого Ніна з дочкою та однодумцями Валентиною та Віталієм зустрілися на КПП військової частини та разом із військовими визначились, у якому напрямку діяти, як допомагати армії.
«Якщо чесно зізнатися, я спочатку не вірила, що в нас щось вийде. Але люди довели мені, що вони неймовірні. Вони одразу відгукнулися на наші прохання в Інтернеті та почали приносити речі, продукти, медикаменти та інше. Так усе й почалося», – згадує Ніна Василівна.
Жителі Болграда та прилеглих сіл стали приносити все, що в них було вдома. Вже за два дні волонтери змогли завантажити першу машину та відправити її на фронт. Це був великий вантажний КРАЗ.
У перші дні були потрібні продукти, перев’язувальний матеріал, знеболювальні, протиопікові препарати. Спочатку все це збирали на КПП, там сортували і комплектували вантажі. Поступово почали приєднуватися люди, переважно дружини військовослужбовців.
Кристина Кулішова надала приміщення під склад та активно допомагала волонтерам, поки сама добровільно не пішла до Болградського підрозділу територіальної оборони.
Старша донька Ніни Василівни Юлія проживає у Софії. Там вона змогла зібрати велику суму грошей, на яку болградські волонтери купили перший дрон для ЗСУ. Юлія брала участь у мітингах проти агресії росії перед посольством країни агресора, давала інтерв’ю болгарському ТБ, в якому розповідала правду про так звану «спеціальну операцію».
Ніна Василівна почала дзвонити до державних структур, щоб запропонувати допомогу. Але централізовано місцева влада, за спогадами нашої співрозмовниці, почала збирати допомогу для ЗСУ за кілька тижнів після вторгнення росії. На той момент волонтери вже встигли відправити п’ять машин на передову.
«Важко було. Ми стукали у всі двері, у всі кабінети. І поступово робота стала продуктивнішою. Ми складали списки необхідного та розповсюджували їх по групах у соціальних мережах та месенджерах. Люди приносили вже конкретно потрібні речі або переводили нам гроші на їхнє придбання», – розповідає Ніна.
На початку мешканці району перебували в деякому шоці від того, що відбувалося, деякі не могли навіть усвідомити той факт, що почалася війна, але потроху стали приходити до тями й активніше допомагати волонтерам.
Ніна Василівна розповідає, що дівчата-волонтерки почали шукати спосіб надати своїй роботі статусу легітимності. Вони зверталися до різних волонтерських організацій, у тому числі й до всеукраїнської «Спілки волонтерів». Оскільки у Болграді до війни не було жодних волонтерських рухів, спрямованих на допомогу армії, в організації їм запропонували приєднатися до вже існуючих рухів в Одесі та Ізмаїлі.
Болградський районний відділ комплектування та соціальної підтримки військовослужбовців одразу зробив для волонтерів тимчасові перепустки, щоб вони могли вільно переміщатися країною під час комендантської години. Це значно спростило роботу, оскільки волонтери здійснювали об’ємні закупівлі продуктів та медикаментів у різних частинах області та потім це перевозили.
Потім за допомогою Івана Бодлєва, керівника районної громадської організації «Болградська районна спілка ветеранів АТО», волонтери отримали офіційне посвідчення. Наразі четверо болградських волонтерів мають офіційні документи: наша співрозмовниця, її донька Лілія та вже знайомі нам Ольга Атанасова та Олена Лисак.
«З цими посвідченнями справи пішли краще. Люди стали нам більше довіряти, вони зрозуміли, що ми маємо офіційний статус. І активніше пішли донати на наші закупівлі», – каже Ніна.
Також через те, що часто вантажі передавалися різними людьми та організаціями, був один неприємний випадок, про який варто згадати. Одного разу болградські волонтери передали 14 коробок із необхідними речами, і так вийшло, що вісім із них вкрали, десь при транспортуванні чи завантаженні в десь посередині подорожі. Тож до хлопців дійшло лише шість коробок. Поки одні збирають допомогу, знаходяться люди, що промишляють крадіжкою.
Ніна розповідає, як у перші дні приходили бабусі та приносили ліки зі своїх аптечок в одиничному екземплярі, бо більше не було, але вони все одно хотіли допомогти солдатам на фронті.
На специфічні прохання відгукувалися цілі колективи та організації Болградського району.
Так, волонтерам зателефонували із Болградської гімназії імені Г. С. Раковського. Вони дізналися, що солдатам для спорудження бліндажів потрібні лопати, пили та сокири, принесли гарну бензопилу.
Жителі сіл Криничне та Виноградівка надсилали цілі машини продуктів та випічки.
Волонтери закупили та відправили на фронт дев’ять тактичних медичних рюкзаків. Один рюкзак коштує понад 2,5 тисячі гривень.
Закуповували акумулятори для автомобілів, щоб міняти в автівках на фронті. І, за розповідями Ніни Василівни, кілька разів чоловіки просто приносили свої – безкоштовно.
«Зараз наші люди стали чітко розуміти, що йде війна, повномасштабна з усіма наслідками, що випливають. Пройшов той ступор неприйняття. Але мене засмучує те, що все ще залишається багато людей, які з якихось причин проросійські. Багато людей, які сумнівалися, змінили свою думку, коли війна торкнулася їхніх близьких та знайомих. Саме тоді вони зрозуміли, що сталося по-справжньому страшне», – розмірковує Ніна Василівна.
За її словами, щоб перерахувати всіх, хто допомагав волонтерам справою, речами чи грошима – знадобиться величезний лонгрід.
Ніна Василівна спочатку взяла тривалу відпустку на роботі, аби повністю присвятити себе волонтерству. Адже навесні було багато питань саме організаційного характеру, які волонтерам доводилося вирішувати з нуля. Наразі схема отримання речей, збору грошей, закупівлі, комплектування та відправки на фронт відпрацьована чіткіше. І нещодавно Ніна Василівна знову приступила до своїх обов’язків у дитячому садку.
«Ми переважно відправляємо допомогу нашому 88 батальйону, який виконує бойові завдання на фронті. Спочатку це був складний маршрут. Все формувалося у Болграді, потім вирушало до Одеси, там переформувалося та вирушало до Краматорська, а далі вже на позиції», – каже Ніна Биковська.
Це були важкі й хвилюючі дні очікування та надії, що вантаж дійде, що ті люди, які його везуть, не постраждають у дорозі від ракетних ударів, що автівки не зламаються тощо.
«Коли ми отримували звіт, що все дійшло – дуже раділи. Ми розуміли, що наша робота та допомога людей не зникли даремно», – каже Ніна Василівна.
Зараз волонтери збирають гроші на дрони. Дрон – це очі бійців, він дозволяє подивитися на позиції ворога та чіткіше дати картину для артилерії. Тим більше, що дрон – це електронний прилад, який не потребує присутності людини у небезпечній точці лінії фронту. Звичайно, дрони збивають, вони вважаються витратним матеріалом, а тому потрібні завжди. Але користь від них для бійців – величезна.
Номер картки для донатів на дрон: 5168 7422 4506 5192.
Також потрібні маскувальні сітки, саперні лопати, сокири, генератори. Взимку знову потрібні будуть теплі речі, термобілизна, шкарпетки та рукавички.
Наприкінці нашої бесіди Ніна Василівна вирішила звернутися до мешканців Болградського району через наше видання:
«У нашій країні йде війна. На нас напав ворог, який несе смерть та руйнування. Нам з вами пощастило, що ми живемо в цій місцевості далеко від лінії фронту. Але пам’ятайте – це завдяки самовідданості наших бійців. Не забувайте, завдяки кому у Болграді спокійно. Ми ось з вами можемо посидіти, попити кави та поговорити, люди можуть сходити на свято на честь Дня міста, але все це мирне життя тримається на Збройних Силах України. Будь ласка, допомагайте їм, відгукуйтесь на прохання волонтерів, адже вони працюють для хлопців на фронті, купують для них життєво важливі речі. Я вірю, що Україна вистоїть, що ми вистоїмо та переможемо».
Серафим Савченко
Інтернет-видання Бессарабії
