Війна забрала життя ще одного жителя Ренійської громади — Анатолія Анатолійовича Бренича. До початку військової служби він мав мирну професію, будував плани на майбутнє, однак став на захист України. Про життєвий і бойовий шлях загиблого Захисника журналісту інтернет-видання «Махала» розповіла його сестра Оксана Семененко.
Анатолій Бренич народився 7 серпня 1984 року в Росії, але згодом батьки переїхали до Рені, звідки родом його батько, і своє дитинство та юність він провів у місті на Дунаї: спочатку навчався у міській школі №6, а завершував навчання у школі №3.
«Свою трудову діяльність брат розпочав у порту, він працював на підприємстві «Рені-Ліс». Потім переїхав до Одеси, де працював на меблевому виробництві, займаючись постачанням фурнітури та комплектуючих. Дуже любив техніку та їздити на мотоциклі. У травні 2025 року він прийняв рішення стати на захист країни і пішов на фронт добровольцем. Виявивши інтерес до сучасних технологій ведення війни, він освоїв спеціальність оператора БПЛА, пройшовши відповідне навчання. Загалом він віддав службі у лавах Сил оборони близько півтора року», – розповідає Оксана.

Близькі згадують Анатолія передусім як дуже дбайливу і водночас дуже рішучу людину.
«Нас у сім’ї було четверо дітей. У нас ще молодша сестра, про яку Толік дуже переживав, допомагав, адже у неї маленькі діти. Останнє віддав би, аби іншим було добре. Він був дуже сміливим, відчайдушним, можна сказати авантюристом – у найкращому значенні цього слова. Пам’ятаю, він розповідав, що перед тим, як вийти на позицію на 25 днів, був десь на КПП та чистив картоплю. І казав: “Я тут не можу, мені треба в бій”. Він справді хотів воювати, хотів знищувати ворога», – продовжує Оксана Семененко.

Теплі спогади про Анатолія зберігає його колишня теща Любов Хлипавка, з якою після розлучення з дружиною Юлею у нього збереглися прекрасні довірчі стосунки.
«Юля і Толік зустрічалися зі школи. Після закінчення школи Юля навчалася в Одесі, туди поїхав і Толік, він працював, і з часом вони одружилися. Після розлучення вони спілкувалися та завжди один одного підтримували, останнім часом — особливо, бо розуміли, що кожен день тепер особливий. Толік завжди просив, якщо щось станеться, щоб Юля не плакала, думала про те, що треба жити далі, але, на жаль, так не виходить… Він для нас рідний і дорогий, кожна зустріч була радістю, а біль і смуток тепер залишатиметься назавжди», – поділилася Любов Миколаївна.
Солдат Анатолій Бренич з позивним «Кіпіш» пройшов сувору школу війни на найнебезпечніших ділянках фронту. Пройшовши навчання, він виконував бойові завдання як оператор та сапер безпілотних літальних апаратів.
«Він навчався у Києві на оператора та сапера БПЛА. Служив майстром 3 екіпажу безпілотних авіаційних комплексів і взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 2 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів 1 батальйону безпілотних систем військової частини А7051. Загинув під час виконання бойового завдання. Толік вийшов на позицію, вони відпрацювали, і коли він повертався по боєприпаси, його наздогнав ворожий FPV-дрон. Скидання припало в спину, уламок пробив бронежилет і потрапив прямо в серце», — з болем розповідає Оксана.
Трагедія сталася 11 листопада 2026 року в районі населеного пункту Обще Пологівського району Запорізької області.
«До довгоочікуваної ротації та відпочинку йому залишався буквально тиждень. До цього Толік воював на першій лінії в Сумській області, де за допомогою дронів доставляв бойовим побратимам на передову необхідні вантажі та посилки, а також виконував завдання в Очакові. Весь його фронтовий шлях був нерозривно пов’язаний із небом та безпілотниками», – зазначає сестра воїна.


Про війну, за її словами, він говорив без прикрас, наголошуючи, що насправді все виглядає зовсім інакше, ніж у телевізійних новинах — набагато страшніше.
«Перед своїм останнім бойовим завданням, провівши півтора місяця тому відпустку вдома, він ніби передчував біду: прямо казав нам, де його поховати, якщо загине, і зізнавався, що ця війна для багатьох стала дорогою в один кінець. За мужність та відданість службі Толік відзначений статусом учасника бойових дій та належними нагородами. Проводити бойового товариша в останній шлях збираються його командири та побратими, з якими він проходив військову підготовку і воював пліч-о-пліч», – сказала на завершення Оксана Семененко.
Як повідомили у Ренійській міській раді, прощання з загиблим захисником відбудеться завтра, 19 листопада, у місті Рені.
Початок траурної процесії — о 09:30.
Маршрут траурного кортежу:
До дому Захисника: міський морг → вул. Соборна → вул. Віорела Дулоглу (школа №3) → вул. Степана Чобану → вул. Андрія Карташова (прощання у дворі будинку за адресою: вул. Степана Чобану буд.235, під’їзд 1.)
Від дому Захисника: вул. Вознесенська → площа Свободи.
Загальноміське прощання та відспівування відбудуться у Свято-Вознесенському соборі о 12:00.
Після церемонії прощання траурний кортеж рушить вул. Вознесенська → міське кладовище, де на Алеї Слави воїн знайде вічний спочинок.