Вадим Анатолійович Скрипник з села Кам’янське Арцизької громади. Він військовослужбовець із багаторічним бойовим досвідом, який із 2014 року стояв на захисті України. Коли в лютому 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, Вадим перебував у Польщі, але не вагаючись повернувся до рідної землі, щоб знову долучитися до лав ЗСУ. Вірний своїй країні, він продовжує боротися за її свободу і незалежність й сьгодні. Вадим мріє не лише про перемогу на фронті, але й про майбутнє: відкрити власну справу, сприяти відновленню України та бачити її мирною й успішною. Його історія — це приклад відданості своїй країні та надії на краще завтра. Журналістка інтернет-видання «Махала» поспілкувалася з військовослужбовцем Вадимом Скрипником з нагоди Дня захисників і захисниць України та дізналася його історію.
Пане Вадиме, що спонукало вас піти на службу до Збройних Сил України? Як почався ваш військовий шлях?
Вторгнення ворога на територію України у 2014 році стало для мене переломним моментом. Я не одразу пішов на фронт, але Іловайська трагедія спонукала мене діяти. Побачивши, наскільки підступно діє агресор, я сприйняв це як особистий виклик та вирішив, що мушу захищати свою землю. На початку вересня 2014 року вступив до добровольчого батальйону «Донбас». Однак у жовтні наш батальйон розформували, і більшість із нас приєдналася до лав ЗСУ. З лютого 2015 по липень 2017 року я воював у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Після прийняття відповідного закону ВРУ, в липні 2017 року звільнився.
На момент повномасштабного вторгнення у 2022 році я працював у Польщі. Не гаючи часу, вирішив всі юридичні питання, пов’язані з працевлаштуванням, і повернувся в Україну. Всі мої речі залишилися в Польщі, де чекають на мене й досі. Я був готовий до найгіршого, не знаючи, що на мене чекатиме після перетину кордону. Всі ці роки перебування за кордоном в Україні в мене завжди був напоготові тривожний рюкзак, оскільки я був упевнений, що повномасштабна війна неминуча.
Чи можете поділитися історією, яка залишила найбільший слід у вашій пам’яті під час участі в бойових діях?
Якщо говорити про одну історію, то такої у мене немає. Найсильніше запам’ятовуються моменти, коли дивом залишаєшся живим: чи то уламок пролетить перед очима, чи снайперська куля просвистить біля вуха, чи танкові снаряди розірвуться поруч, і тебе контузить, але ти виживаєш. Одна з таких історій, що найбільше запам’яталася, — коли в перший день бойового чергування поряд розірвалися три танкові снаряди, і я отримав першу контузію. Моя голова просто розривалася від болю. Після надання мені медичної допомоги, коли біль мене відпустив, я відчув такий викид адреналіну, що потім самотужки півтори доби ніс чергування на позиції. Цей випадок запам’ятався мені, тому що він був найпершим. Це як перша любов. А насправді вражаючих моментів за час моєї служби було багато, і кожен з них залишив свій слід у моєму житті.
Як військова служба вплинула на ваші життєві цінності?
Моя військова служба не змінила моїх життєвих цінностей. Навпаки, це мої життєві цінності вплинули на те, як я служу. Коли твої цінності справжні і мають вагу, ти залишаєшся вірним їм за будь-яких обставин. У ситуаціях, де треба зробити вибір — так чи інакше, — я завжди керуюся своїми переконаннями. Це дозволяє мені залишатися спокійним і впевненим у тому, що мій вибір правильний, а сумління — чисте.
Як ви уявляєте себе після перемоги? Чим плануєте займатися?
Після нашої Звитяги я в першу чергу уявляю себе живим, цілим і відносно здоровим. Звісно, повністю здоровим я вже не зможу бути, оскільки деякі хвороби набувають хронічного характеру. Що точно робитиму, ще не вирішив, але мрія у мене є. Я хочу відкрити реабілітаційний психологічний центр, де у дітей та дорослих буде можливість контактувати та спілкуватися з тваринами, зокрема з кіньми. Цей центр буде для всіх, кого торкнулася війна, але в пріоритеті будуть військові та їхні родини. Там працюватимуть фахівці, які допомагатимуть долати депресії та покращувати морально-психологічний стан.
Колись я сам переживав пригнічений стан, але знайшов порятунок завдяки коням. Спілкування з ними та фізична праця повернули мою жагу до життя. Після війни наше суспільство потребуватиме реабілітаційних центрів різного формату. Їх має бути багато, щоб кожен зміг привести свій морально-психологічний стан у норму.
Які, на вашу думку, будуть найбільші виклики для України після закінчення війни?
На мою думку, найбільшим викликом після нашої Звитяги буде – привести до влади чесних і порядних людей. Вже сьогодні є чимало іноземних інвесторів, які готові вкладати кошти у відновлення післявоєнної України. Однак наше майбутнє залежить від того, як влада розпоряджатиметься цими ресурсами. Чи ці інвестиції будуть короткочасними, чи стануть основою для сталого розвитку — все це в наших руках. Після війни відбудуться вибори, і ми повинні привести до влади адекватних людей, адже ми вже знаємо, до чого призводить неправильний вибір.
Наше майбутнє – у складі європейської родини народів. Але для цього ми повинні подолати корупцію до мінімального рівня. Я бачу навколо себе багато молоді, яка цікавиться майбутнім країни, створює проєкти, допомагає ЗСУ — це надихає. У такі моменти розумієш, за що ми боремося, і це додає сил і наснаги.
Чи плануєте ви залишитися в армії або змінити професію? Якщо так, то на яку?
Після війни я не планую залишатися в армії. Я, перш за все, цивільна людина, волелюбна, а армія — це підпорядкування та обмеження. В цивільному житті значно більше прав і свобод. Я припускаю, що можу змінити професію, і це пов’язано з моєю мрією відкрити реабілітаційний центр. Я активно цікавлюся психологією та відновлювальною медициною, і хочу присвятити себе допомозі людям в психологічній реабілітації після війни.
Яку роль, на вашу думку, відіграватимуть ветерани у відбудові України після війни?
Звісно, ветерани відіграватимуть дуже важливу роль у відновленні країни. Проте термін «ветеран» є доволі узагальненим. Так, багато з них мають піти у політику та на державну службу, але до цього потрібно ставитися прискіпливо, адже має відбуватися серйозний відбір. Саме по собі звання ветерана не повинно надавати преференцій при отриманні посад чи під час передвиборчих кампаній.
У перший післявоєнний період ветеранам буде потрібний час для відновлення, лікування та адаптації, і лише потім вони можуть розпочати нову діяльність. Є громадяни, які покладають великі надії на ветеранів, вважаючи, що вони наведуть порядок. Однак важливо пам’ятати, що ветерани — це звичайний зріз суспільства, тому потрібно звертати увагу не лише на їхній досвід, але й на професійні якості та компетенції.
Думаю, що найважливішу роль ветерани можуть відіграти у формуванні національної ідентичності. Адже це саме ті люди, які здоров’ям, кров’ю та життям відвойвують наше право на незалежність, на відбудову країни, на те життя, якого ми прагнемо.
Як змінилося ваше ставлення до майбутнього України після того, як ви побачили на власні очі війну та її наслідки?
Ставлення моє, безумовно, змінилося, особливо в світоглядному плані. Я виріс в буджацьких степах, у мультикультурному середовищі, і до війни не дуже ідентифікував себе з національно-визвольним рухом. Можливо, до 2014 року, якби хтось назвав мене «бандерівцем», я б ще намагався дискутувати на цю тему. Але після 2014 року в першу чергу я перейшов на українську мову спочатку в соціальних мережах, а тепер і в побуті переважно говорю українською, бо мова — це зброя.
Якщо раніше я любив Україну критичною любов’ю, то тепер ця любов стала беззаперечною. Я вважаю, що ця війна — наш шанс відірватися від російського імперського шовінізму, «руського миру» і «слов’янського братерства». Війна стала прискорювачем всіх геополітичних і внутрішніх процесів, змінивши громадську думку і наше усвідомлення себе як українців і громадян України.
Якби не війна, можливо, росії вдалося б швидше повернути Україну під свій вплив і контроль, але я впевнений, що після війни в них вже не буде такого шансу. Я хочу дочекатися моменту, коли ця імперія зла нарешті розвалиться.
Про що ви мрієте після війни? Яка ваша найбільша особиста мрія?
Деякими своїми мріями я вже з вами поділився. А от найбільша особиста моя мрія – це мирна, процвітаюча, багата і щаслива Україна в складі Європейського союзу та НАТО.
Яким ви бачите своє життя через 5 або 10 років після війни?
Я оптимістично дивлюся на своє життя через 5 або 10 років після війни. Я бачу його мирним, цікавим, яскравим, проактивним і щасливим. Вірю, що після відновлення країни ми зможемо створити нове, краще майбутнє для себе і наших нащадків.
Який найцінніший урок ви винесли з цього життєвого випробування?
Як військовий, я розумію, що випробування, через яке проходить наша країна, ще триває, і кожен з нас вже виніс важливі уроки. Найголовніший з них – це любов до своєї Батьківщини, повага до свого коріння, культури та мови. Ми повинні знати свою історію і захищати її. Не можна бути байдужими до біди інших людей, і важливо підтримувати тих, хто бореться за наші права та справедливість.
Ми повинні бути завжди готовими до війни, але одночасно зберігати антивоєнну позицію, бо війна – це крайній засіб. Зло має бути покаране, і чим швидше це відбудеться, тим скоріше наш народ зможе жити в мирі. Наша сила – в єдності. Коли ми діємо разом, нас не перемогти, і саме в цьому запорука нашої Звитяги.
Сьогодні Україна перебуває на рубежі переломного моменту у війні, яка триває вже майже одинадцять років. Мої посестри і побратими, які воюють по 2, 3, а то і всі 10 років, втомлені та виснажені. Воюємо всі на характері, бо розуміємо ціну кінцевого результату. Зараз дуже потрібно, аби, в першу чергу, цивільні здорові чоловіки згадали про своє покликання Захисників своїх родин і Батьківщини, та доєдналися до нашої спільної боротьби проти російських окупантів. Або у військо, або для війська – цей принцип має працювати щодня. Не раз в місяць, чи в рік, а щодня. Тільки так здобудемо нашу Звитягу, і після неї – мир та процвітання. Всі інші варіанти – це паузи в безкінечній війні на виживання. Я вірю в моральний дух і силу волі наших цивільних військовозобов’язаних, і вірю, що наша армія отримає необхідне поповнення, разом з яким ми проженемо окупантів на їхні болота і звільнемо нашу кохану Україну.
Вітаю всіх причетних з Днем Захисниць і Захисників України! Бажаю міцного здоров’я, наснаги, бойової вдачі та якнайскорішої нашої Звитяги.
Слава Україні! Героям Слава!
Інтернет-видання Бессарабії
