29 серпня в Україні відзначається День пам’яті українських захисників. Напередодні цього дня журналістка видання “Махала” зустрілася з дружиною військовослужбовця з Болградського району, морського піхотинця 88 окремого батальйону Михайла Ялама Сніжаною. Вона розповіла, яким був її чоловік, історію їхнього знайомства, а також про спільні мрії та плани, які зруйнувала війна.
Михайло народився 26 лютого 1976 року в селі Залізничне Болградської громади. Закінчив Залізничненську школу, отримав професію водія.
Згодом чоловік влаштувався в рідному селі на роботу у пожежну охорону. Пройшов строкову службу в армії. До повномасштабного вторгнення Михайло працював у місцевому сільгосппідприємстві на тютюнових полях та виноградниках. Наприкінці 2021 року чоловік влаштувався на роботу до військової частини 88 окремого батальйону морської піхоти.
28 лютого 2022 року Михайла мобілізували та вже 6 березня він разом з побратимами поїхав на фронт.
«Спочатку він не хотів мені казати, що його мобілізували. 6 березня я передала чоловікові теплі речі у частину. Тоді ми бачились в останнє. Дізналась, що він на фронті тільки через декілька місяців»,– згадує дружина воїна.
Приєднавшись до батальйону, Михайло став навідником кулемета ПКМ відділення взводу морської піхоти. Спочатку військовий виконував бойові завдання на території Одеської області, був залучений до активної фази наступальної операції на Херсонському напрямку.
Під час проведення штурмових дій поблизу населеного пункту Давидів Брід Херсонської області дії захисника привели до успішного виконання завдання батальйону із захоплення визначених рубежів та організації їхньої подальшої оборони. Також разом із побратимами військовий успішно виконував бойові завдання біля населеного пункту Тягинка – Томарине Херсонської області та на Авдіївському напрямку в районах сіл Водяне, Невельське, Нетайлове та Веселе. Останнім місцем перебування для Михайла став населений пункт Красногорівка Покровського району Донецької області.
Сніжана була не місцевою, однак переїхала жити до села Залізничне зі своїм першим чоловіком. Невдовзі у пари народився син. Коли хлопчику виповнилося три роки, жінка влаштувалася на роботу до сільгосппідприємства, де на той час вже працював Михайло. Тут вони й познайомились.
Життя із першим чоловіком у Сніжани не склалося і вони розійшлися. Через деякий час Сніжана та Михайло почали жити разом, чоловік прийняв її маленького сина як рідного.
У 2002 році, через рік після знайомства, пара задумалась про спільних дітей, однак Сніжані сказали, що більше дітей вона мати не може.
«В той період Михайло заспокоював мене, кажучи, що для нього не проблема удочерити чи усиновити дитину. Однак через деякий час я зрозуміла, що вагітна. Нашого першого сина ми назвали на честь батька – Михайлом», – згадує Сніжана.
Чоловік працював, а Сніжана слідкувала за двома маленькими дітьми та невеличким господарством. Через 8 років, у 2010 році, у пари народився другий син Натан. А у 2017 році з’явився молодший син Марк.
«Я дуже вдячна Михайлу за все, адже він завжди захищав мене та підтримував. Прийняв старшого сина та виховував його як свого рідного. В планах у нас було народити доньку та забезпечити краще майбутнє для усіх дітей, і це частково вдалося», – розказує жінка.
7 січня, за два дні до загибелі, Михайло востаннє виходив на зв’язок із дружиною. Тоді він казав, що відправляється виконувати бойове завдання. І хоча захисник мав поранення та контузію, у відпустку додому приїхати не зміг. 11 місяців пара тільки чула голос один одного.
10 січня до дружини додому приїхав працівник ТЦК, повідомивши про страшну звістку.
«Це був найстрашніший день у моєму житті. Все було, як у тумані, я досі не пам’ятала в деталях цей день. Я залишилась одна, взимку, без жодної підтримки», – із болем згадує вдова.
Військовий побратим на прізвисько «Штурвал» поділився із Махалою деталями загибелі воїна.
«Матрос Михайло Ялама загинув смертю героя 9 січня 2023 року близько 12.00 під час ворожого танкового обстрілу спостережного пункту позиції “Клайд-2” біля населеного пункту Красногорівка Покровського району Донецької області, внаслідок чисельних осколкових поранень, несумісних з життям», – розповів він.
17 січня Михайла поховали на сільському кладовищі в селі Залізничне. Незабаром за бойові заслуги та відданість країні Указом Президента України від 16 травня 2023 року №282/2023 матрос Михайло Ялама був посмертно нагороджений державною нагородою – орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Трохи пізніше у рідному селі загиблого перейменували вулицю Ціолковського на його честь.
Наразі Сніжана перебуває вдома, виховуючи двох молодших синів. Натан цьогоріч йде у 9 клас, а наймолодший Марк у другий. Найстарший з синів працює за кордоном, допомагаючи родині звідти. Другий син Михайло теж був в армії, але за дозволом виїхав за кордон, де одружився. У січні цього року він обіцяє зробити Сніжану бабусею і в їх сім’ї, як і хотіло подружжя Ялама, народиться дівчинка.
Ця дата обрана не випадково. Саме 29 серпня 2014 року стався один із найтрагічніших епізодів російсько-української війни – вихід українських воїнів з оточення під Іловайськом. Коли українські військові колонами виходили «зеленим коридором», росіяни порушили домовленості та розстріляли їх. За даними Українського інституту національної пам’яті, унаслідок підступності росіян українська армія втратила загиблими 366 воїнів, 429 осіб отримали поранення, 158 військових зникли безвісти, ще 300 осіб опинилися в полоні.
Щорічно в цей день в Україні згадують не лише тих, хто загинув під Іловайськом, а й вшановують пам’ять усіх полеглих Захисників і Захисниць України в сучасній російсько-українській війні, починаючи з 2014 року.
Фото з особистого архіву родини Ялама
Інтернет-видання Бессарабії
