Артур Зазян із З5-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського потрапив у полон у перший день повномасштабної агресії Росії на острові Зміїний. У неволі пробув дев’ять місяців і два дні.
З полону військовий повернувся в листопаді минулого року. За час перебування в полоні Артур втратив 20 кілограмів ваги та постійно піддавався катуванню. Зараз військовий проходить реабілітацію. Його спогадами про той страшний час з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими поділилася дружина Наталія.
“О сьомій ранку 24 лютого ми ще швиденько поговорили по телефону, – розповідає Наталія. – А 26 лютого Росія їх показала вже в полоні. Хтось із знайомих підказав, щоб я зайшла в інтернеті на російські новини. Спочатку його тримали в Севастополі, потім у Старому Осколі й інших місцях. Близько десяти чоловік з бригади написали листи з полону. Артур відмовився, бо не вірив, що той лист потрапить мені в руки”.
В полоні Артур не мовчав, за що систематично піддавався знущанням та катуванню.
“Ставлення було жорстке. Він у мене дуже терплячий. Але каже – ніколи не думав, що люди можуть бути настільки жорстокі. Він спортивної статури, на острові займався спортом. Повернувся худий і побитий. Був до полону 86 кілограмів, після – на 20 кілограмів менше, в критичному стані. Казав, що ще б місяць і все… Згадував, що такі як він там не подобаються. Він не мовчав. За це над ним знущалися”, – розповідає дружина.
Вона каже, що до останнього вірила, що Артур повернеться з полону живим.
“Я собі запрограмувала, що Артур повернеться. Й дітям це пообіцяла, – каже Наталія. – Завжди була на зв’язку з родинами інших полонених”.
Дівчина дала декілька рекомендацій родинам, чиї родичі досі у полоні
“Те, через що вони там проходять – страшно. Але треба вірити, що вони повернуться. Інформація про катування дуже пригнічує рідних. Треба бути сильною людиною – якщо давати слабкість, можна зійти з розуму. Заспокоювали одне одного. Менше треба читати про катування. Бо піти й забрати свого звідти все одно неможливо.
Росіяни все читають і дивляться. Після інформації, яку подавали дуже відверто про полон, ставлення погіршувалося. Після детальних розповідей про катування хлопці отримували… Коли війна закінчиться, люди багато чого дізнаються.
Якщо хтось виходить з полону й розповідає рідним про знущання над їхніми хлопцями, не варто про це публічно говорити. Це зазвичай тільки погіршує ставлення”, – наголосила Наталія.
Сьогодні Артур досі проходить реабілітацію та звикає до нормального життя.
“Йому було важко усвідомити, що люди продовжують жити нормальним життям, коли відбувається все це. В полоні їм казали, що їх тут не чекають, а Одеська область окупована. Звикає потроху до нормального життя”, – зазначила Наталія.
Ганна Ковальова
Інтернет-видання Бессарабії
