Уродженець Плахтіївської громади, воїн ЗСУ Роман Паніот нагороджений орденом “За мужність” ІІ ступеня, який йому особисто вручив Президент України Володимир Зеленський. Це – вже третя висока нагорода за успішне виконання бойових задач у російсько-українській війні. Про це повідомляє видання «Махала».
Раніше Роман був нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. А у червні 2023-го воїн отримав Золотий хрест від Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного. Раніше Роман був удостоєний Почесного нагрудного знаку Головнокомандувача Збройних Сил України, медалі “За оборону рідної держави” та навіть звання “Ветеран війни”.
Про життєвий шлях 29-річного патріота виданню розповіла його тітка Ірина Паніот. Роман народився у великому українському селі Плахтіївка у квітні 1994 року. Йому було всього шість років, коли у автомобільній аварії трагічно загинув його батько Ігор. Згодом, залишившись без батька, хлопець усвідомив своє місце в родині і взяв на себе нелегку ношу голови сім’ї для мами Юлії Іванівни та сестрички Ксенії.
Жилося скрутно, тому, закінчивши школу, Роман пішов туди, де можна було заробити гроші для родини – працював на будівництві в Україні, трохи за кордоном, якийсь час працював на автомийці у селищі Сараті, куди на той часу родина переїхала з Плахтіївки. А потім пішов до ЗСУ за контрактом, став до військової служби з липня 2020 року. На початку повномасштабного вторгнення Роман вже був досвідченим військовим.
Зараз Роман Паніот служить в морській пехоті на Херсонському напрямку. Його бригада виконує бойові завдання у самому пеклі. Молодий чоловік бачив багато смертей, у тому числі своїх побратимів та земляків. Сам має не одну контузію, але не скаржиться на труднощі і не хизується подвигами, залишився таким же добрим, скромним та турботливим до своєї родини та всіх, хто потребує допомоги.
“Коли Рома приїжджає, обов’язково заходить, бо для нас він як син найрідніший. Заходить хоча б обійняти. І ніколи не нарікає на тяготи війни – навпаки, непокоїться про наше здоров’я та самопочуття. Хоча, буває, розповідає про таке, що волосся дибки“, – ділитться пані Ірина.
Війна з усіма її жахіттями не позбавила хлопця доброї вдачі та людяності. Ніколи не забуває він привітати рідних з днем народження, зі святом, передати квіти коханій дівчині Валі.
За словами тітки Ірини, життя виховало його – міцну та надійну опору для сім’ї та Батьківщини. Не дивлячись на молодість, до Романа прислухаються, з ним рахуються старші за віком та статусом. Кажуть: “Батько тобою пишався б”. А сам Роман непохитно вірить в нашу Перемогу і цю віру передає всім, хто поряд.