Сьогодні, 28 березня, державну нагороду загиблого воїна Стоянова Василя передали дружині – Світлані Стояновій. Про це повідомляє “Махала”.
Згідно Указу Президента України за особисту мужність, самовідданість та героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, майстер – сержант, командир стрілецького відділення військової частини А 7350, мешканець с. Виноградівка Болградської громади Василь Стоянов посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню.
Вручив нагороду дружині начальник Болградської РВА Михайло Шарафаненко спільно з головою Болградської міської ради Сергієм Димитрієвим та представниками командування 184 окремого батальйону 122 окремої бригади ТРО.
“На жаль, Україна втрачає воїнів. Важко підібрати слова, але хочеться подякувати Василю за його мужність та відвагу”, – підкреслив начальник РВА Михайло Шарафаненко.
Василя побратими пам’ятатимуть дуже сміливим та відважним.
“Василь – герой. Ми разом з ним заходили в Бахмут. На превеликий жаль він отримав важке поранення на полі бою. Я пам’ятатиму його сміливість та відвагу”, – підкреслив побратим Володимир Хомета, начальник групи цивільно-військового співробітництва.
Нагадаємо, родина Стоянових майже рік звикає жити без чоловіка, батька та дідуся. На початку травня 2023 року село Виноградівка Болградської громади проводжало в останню путь воїна Стоянова Василя, життя якого обірвалося 29 квітня 2023 року. Рік тому, коли односельці проводжали загиблого воїна, навіть плакало небо, йшов дощ, але, не дивлячись на погоду, попрощатися з Василем прийшло багато знайомих, друзів та близьких.
Дружина воїна Світлана Стоянова поділилася з журналістами спогадами про свого чоловіка.
Василій Стоянов разом з родиною переїхав до села Виноградівка Болградської громади у 2000 році. За 23 роки життя тут в нього з’явилося багато друзів та знайомих. Сам він родом із села Городнє Болградського района.
“Він ніколи не відмовляв в допомозі. А якщо розумів, що не може сам вирішити питання, знаходив людей, які вирішували. Для нього було важливо не підводити людей”, – згадує про чоловіка Світлана.
Майже все своє життя Василій Стоянов служив спочатку у прикордонній службі, потім вийшов на пенсію, але згодом знову повернувся до служби. Він служив за контрактом у 88-му окремому батальйоні морської піхоти.
“Пам’ятаю, як він мені подзвонив та сказав, що влаштувався на роботу. Тепер він служить та хоче захищати село, яке для нього стало рідним. Він завжди був таким, якщо він щось вирішив, то його важко було переконати”, – каже Світлана.
У цивільному житті Василій полюбляв риболовлю та полювання. З родиною часто виїжджали на відпочинок до озера Ялпуг.
“Він вмів добре стріляти. А після рибалки завжди приносив улов і отримував від цього задоволення. Взагалі ми любили проводити час всією родиною. Він обожнював доньок та онуку”, – згадує дружина воїна.
За день до того, як Василь отримав важке поранення, він розмовляв по телефону зі старшою донькою та нібито відчував, що вийти з Бахмуту він не зможе. Це була важка розмова, яка закарбувалася в пам’яті всієї родини Стоянових.
“Тривога не покидала мене. Я відчувала, що щось має статися. 28 числа я йому подзвонила, він не підняв трубку, але потім подзвонив сам. Не пам’ятаю, що він сказав, але по його розмові, яка була нерозбірливою, я зрозуміла, що він отримав поранення та знаходиться у шпиталі”, – згадує Світлана.
Василій отримав два кульових поранення в хребет. Спочатку його лікували в Дніпрі, потім перевели до Києва, але на жаль, лікарям спасти його не вдалося.
“Я до останнього не могла повірити, що чоловіка немає в живих. Коли його привезли додому і я побачила на лівій руці татуювання “зірку”, тільки тоді почала усвідомлювати, що в труні мій чоловік”, – згадує дружина.
Зазначимо, що це не перша нагорода Василя. 17 березня 2023 року воїна за наказом Головногокомандувача ЗСУ відзначили почесним нагрудним знаком “Золотий хрест”.
“Йому було б дуже приємно отримати свої нагороди особисто, але Бог вирішив його забрати. Мені важко тримати ці нагороди в руках, знаючи, що Вася не може порадіти за себе сам. Мені важко усвідомлювати, що його немає вже рік”, – підкреслила Світлана.
Фото Софії Чебан та сімейні фото, надані родиною Стоянових
Інтернет-видання Бессарабії
