У неділю, 28 квітня, жителі Ізмаїла та гості міста вийшли на мітинг на підтримку в’язнів російських застінок. Зібралася велика кількість людей, багато хто приїхав із сусідніх міст та сіл. Журналістка інтернет-видання «Махала» також побувала на цій акції.
Один із організаторів демонстрації – секретар ГО «Ротарі клуб Ізмаїл» Кирило Дімов зазначив, що точна кількість військовополонених не відома, цю інформацію ніхто не надає.
«Тому ми намагаємось привернути до цього увагу. Ми хочемо достукатися до влади найвищого рівня, – пояснив він. – Такі акції відбуваються по всій Україні щонеділі. Ми висловлюємо підтримку військовополоненим не лише з «Азовсталі», а й з острова Зміїний, а також усім зниклим безвісти».
Кирило Дімов висловив сподівання, що такі акції стануть постійними та системними. «Звертатимемося з проханням до військової районної та до міської адміністрацій, щоб вони погодили нам проведення цієї акції на постійній основі», – зазначив активіст.
Журналістка «Махали» поспілкувалася і з рідними військовополонених героїв. Історії цих людей різні, але схожі в одному – третій рік вони живуть у невіданні, що відбувається з їхньою рідною людиною, оббивають пороги, благають чиновників повернути синів додому.
Мешканка села Утконосівка Саф’янівської громади Наталія Кулава – мати Олександра Кулави. Молодий чоловік служив у Національній гвардії України, у військовій частині №3058.
“З військової частини №3058 у полоні перебуває 21 особа. Це комбінат «Азовсталь» та «Завод Ілліча». Від сина було два листи. У першому він написав, що потрапив у полон 15 квітня. Писав, що все добре, хоч ми знаємо, як там «добре». 25 квітня йому виповнилося 30 років. Третій день народження відзначав у полоні. Знаю, що на день народження хлопці скидаються і дають імениннику більше хліба. Це вони так святкують. У мене окрім Сашка нікого немає. У сина залишилася лише я, і він у мене один”, – каже Наталія Кулава.
Ізмаїльчанка Тетяна Томілова повідомила, що її син Сергій також служив у військовій частині №3058. 18 травня потрапив у полон. 28 травня 2022 року їй зателефонували з Червоного хреста та сказали, що син перебуває у полоні в Оленівці.
“З російського боку мені дзвонили та просили гроші за обмін сина. Просили 100 тисяч гривень. Це було майже відразу, як він потрапив у полон. Говорили наче його голосом, але я одразу зрозуміла, що це не він. Я попросила назвати найважчу дату, та людина, що видавала себе за сина, нічого не змогла сказати. То було шахрайство. 28 березня цього року на російському телеграм каналі я випадково побачила відео із моїм сином, він мені передавав привіт. У мене ще один син на війні, молодший. Воює з перших днів. Мене підтримує віра, що вони повернуться, – ділиться Тетяна Томілова.
Жителька села Багате Саф’янівської громади Євгенія – дружина військовополоненого з «Азовсталі» Олега Мунтяна, який теж служив у в/ч № 3058. Жінка каже, що останній дзвінок від чоловіка був 19 квітня 2022 року – до полону. Лише у лютому 2023 року Євгенія побачила чоловіка на відео, як їй сказали, у Горлівці.
«Наші чоловіки, сини несли службу у місті Маріуполі на блокпосту незадовго до початку повномасштабної війни – на ротацію вони поїхали. Так вони опинились у полоні. Виїхало 33 особи, п’ять загинуло, 21 залишається у полоні. 7 людей повернулися. Більшість із тих, хто повернувся, – військовослужбовці з пораненнями, з ампутацією кінцівок. Обміни рідко проводять. За 23 рік взагалі жодної людини не змінили з нашої частини. Два роки вони у полоні, а вдома їх немає довше – з грудня 21 року», – нарікає співрозмовниця.
Щодо акції в Ізмаїлі жінка зазначила: «Прийшло багато людей. Ми були в Одесі на акції, там не було стільки. Один обміняний нам сказав так: «Коли ми повертаємось і бачимо, що заради нас щось роблять, розуміємо, що ми не дарма там стояли. Що ми тут потрібні». Я думаю, що такі акції проводяться для цього».
Мешканка Ізмаїла Діана Кузьмичук – дружина Олега Кузьмичука, який служив також у в/год № 3058, розповіла про спроби «тієї» сторони отримати секретну інформацію: «Особисто мого чоловіка ніде у соцмережах не виставляли. Його фото та відео мені вислали громадяни Російської Федерації. Знайшли мій номер телефону, зателефонували. Питання було таке: «Хочеш, щоб він був живий чи ні?» Я на той момент працювала у поліції. Вони просили інформацію із органів. Я була змушена піти, повідомила їх, що не працюю в поліції. На цьому моє спілкування із громадянами РФ припинилося. Це було навесні 2023 року. Вони виходили на мене двічі».
Журналістка поспілкувалася також із матір’ю та дружиною військовополоненого Олександра Кардашова, який захищав острів Зміїний.
Мати захисника Тетяна Миколаївна розповіла: «25 захисників острова Зміїного з першого дня в полоні. 57 людей уже повернулися додому. Їх всього було 82 особи. На сьогоднішній день хлопці дуже виснажені, змучені. Хто з ними був у полоні, каже, що їм потрібна медична та моральна допомога. У багатьох є проблеми із здоров’ям. У хлопців почалися панічні атаки, напади епілепсії. Їм дуже потрібна допомога, допомога нашої влади.
Торік наприкінці квітня нам зателефонували з того боку і дали п’ятихвилинну розмову із сином по відеозв’язку. Сина я не впізнала. Він схуд на 60 кілограмів, виснажений, на вигляд на років десять старший за свій вік. Дивитись було дуже боляче. 21 травня йому має виповнитись 30 років, буде ювілей. Він уже третю весну перебуває у російському полоні. Я звертаюся до пана Зеленського, до пана Буданова, до всіх, хто причетний до обмінів, благаю: поверніть хлопців! На колінах благаю! Як мати благаю: поверніть наших дітей!»
Тетяна, дружина Олександра Кардашова, також поділилася своїми переживаннями. Коли чоловік поїхав на службу востаннє, їх сину було півроку. Дитина знає батька лише за фотографіями. Він його дуже чекає, вигадує діалог з татом по телефону. «Боляче дивитися, як дитина чекає на тата», – каже Тетяна.
Таких історій дуже багато. За кожною стоїть біль та туга. День за днем рідні військовополонених живуть з раною на серці, яка кровоточить і не загоюється. Вони потребують підтримки соціуму. Такі акції дають їм відчути, що подвиг їхніх рідних не забутий співгромадянами. А підтримка земляків надає сили продовжувати вірити та чекати.
Нагадаємо, уродженець Болграда В’ячеслав Швець знаходиться в російському полоні понад два роки.
Інтернет-видання Бессарабії
