Щоранку о 09:00 в Україні оголошено загальнонаціональну хвилину мовчання. Кожен ранок ми згадуємо всіх загиблих внаслідок збройної агресії Російської Федерації.
Сьогодні згадуємо уродженця міста Татарбунари Білгород-Дністровського району Валентина Половенко, який загинув від рук російських окупантів в липні 2022 року.
Валентину Половенко було лише 24 роки. Він народився в багатотідній родині в місті Татарбунари. Разом з двома братами його виховувала тітка та бабуся, тому що мати хлопчиків дуже рано покинула цей світ. Вони навчалися в Ізмаїльській школі-інтернаті. Валентин випустився зі школи у 2013 році та пійшов здобувати освіту в Татарбунарському професійно-технічному аграрному училищі.
Коли росіяни повномасштабно вдерлися в Україну, Валентин разом з обома братами добровільно вступив до лав Збройних сил України. Валентин став матросом 18-го окремого батальйону морської піхоти.
15 липня під час виконання бойового завдання в зоні проведення воєнних дій Валентин загинув. Майже два тижні тіло хлопця побратими не могли витягнути з поля бою через щільні російські обстріли. І лише 29 липня воїна предали рідній землі. На прощання зійшлося ледве не все місто, адже багато хто знав братів Половенків.
“З Валіком я познайомилась с самого початку війни. Він виділявся серед бійців батальйону неординарної зовнішністю, у нього була надзвичайно щира посмішка і очі такі яскраві. Він у мене, як у волонтерки попросив мобільний телефон, я йому подарувала наче своїй дитині, він і радів наче дитина. Йому було лише 24 роки” – згадує про Валентина одеська волонтерка, голова ГО “Асоціація жінок України “Дія” Наталя Делієва.
Також своїми спогадами поділилася колишня вчителька Валентина Альона Колеснік, яка під час його навчання в Ізмаїльській школі-інтернаті працювала там педагогом-організатором:
“Веселий шебутний хлопчисько з відкритим добрим поглядом бездонних синіх очей – таким він залишився у моїй пам’яті. Допитливий та активний, хлопчик із задоволенням брав участь у заходах, грав ролі у шкільних сценках. Мав загострене почуття справедливості, але при цьому був делікатний, ввічливий. До старших – вихователів, нянечок, вчителів – ставився з повагою. Добрий і чуйний, він був із тих вихованців, на кого можна було завжди покластися. Людина з совістю та зі стрижнем. Ані краплі не здивована, що Валік Половенко пішов на фронт. Він ніколи не шукав свого, завжди захищав слабих. Ось і зараз став на захист Вітчизни, що опинилася в біді…Дякую тобі, Валік, за твою відвагу і сміливість, за рішучість! Вічна слава Герою! Вічна пам’ять!”
Інтернет-видання Бессарабії
