Восьмого жовтня мешканці села Владичень провели в останню путь свого Героя Сайтарли Івана Івановича. На поховання прийшло ледве не все село, адже багато людей знає родину захисника… Про це повідомляє інтернет-видання «Махала».
Іван народився 6 листопада 1993 року. В рідному селі закінчив школу, після – отримав спеціальність фельдшера в Білгород-Дністровському медичному фаховому коледжі.
Ще під час навчання хлопець чітко знав, що не хоче повʼязувати своє життя з лікарняною справою, тому після здобуття освіти Іван повернувся в рідне село та пішов до військкомату. В листопаді 2014 року хлопець потрапив в підрозділ Воєнно-морських сил ЗСУ. Так почався його військовий шлях…
Три з половиною роки воїн стояв на захисті Донеччини та Луганщини, де в той час точилися важкі бої. Брав участь в боях за Маріуполь, отримував поранення, але робив свою справу.
У 2018 році Іван повернувся до цивільного життя та втілив свою дитячу мрію в реальність – влаштувався водолазом на одне з підприємств Миколаєва. І тільки но воїн більш-менш звик до цивільного життя та почав забувати жахи війни, як армія Російської Федерації варварськи вдерлася на територію нашої країни з повномасштабною війною.
Не роздумуючи Іван повернувся до війська – у розвідувальний взвод 123-ої бригади територіальної оборони ЗСУ. Понад рік молодший сержант Сайтарли боронив країну, брав участь у звільненні Миколаївщини та Херсонщини.
21 червня вирушив на бойове завдання неподалік від Херсону. Ніхто тоді ще не знав, що це завдання стане останнім для Івана. В човен, на якому переміщались українські захисники, влучив ворожий снаряд. З того часу військовий рахувався безвісти зниклим. Рідні сподівалися, що Іван зумів вибратися з човна, та можливо знаходиться в полоні, але дива не сталося. Пʼятого жовтня сімʼї Івана повідомили страшну звістку: тіло знайдено.
У вічній скорботі залишилися мати Катерина, батько Іван, кохана дівчина Іванна та нескінченна кількість родичів та друзів. Адже Ваня у будь-якій компанії був її душею. Таких як він на світі не багато…
Прощання з воїном відбулося в його рідному домі на вулиці Озерній. Після цього тіло бійця відспівали в місцевому храмі та придали рідній землі на сільському кладовищі.
По традиції перед похованням, прапор, яким весь день була вкрита труна з тілом воїна, начальник групи морально-психологічного забезпечення Болградского РТЦК та СП Віталій Невечеря передав рідним.
«Від імені Президента України, Верховного головнокомандувача Збройних Сил України, прийміть цей Прапор як символ держави, якій вірно й до кінця служив Ваш син», – зазначив Віталій.
Цей прапор стане одним з елементів родинної пам’яті й зберігатиметься разом із нагородами на почесному місці вдома, яких в Івана достатньо.
Фото: пресслужба Болградської міської ради
Інтернет-видання Бессарабії
