Рідні брати Максим із позивним «Макс» та Денис із позивним «Жорік» – водії 184 окремого батальйону 122 окремої бригади ТрО ЗСУ. До повномасштабного вторгнення вони працювали далекобійниками, але у той фатальний день їхні життя змінились назавжди. Історію двох братів, які добровільно приєдналися у військо на початку вторгнення, і зараз захищають кордони України на Запорізькому напрямку, розповіли у пресслужбі бригади.
Денис згадує, що 24 лютого 2022 року вони з братом працювали в Новій Каховці. Близько 4:00 ранку прокинулися від гучних вибухів.
“Коли почалися обстріли, ми відразу прокинулися. Поряд із нами була військова частина та Каховська ГЕС. Тому ці вибухи були прям дуже відчутні. Після цього ми відразу поїхали додому та поповнили ряди нашої армії”, – розповів Денис.
Брати повернулися до рідного села Долинка Саратської громади і кожен самостійно прийняв рішення долучитися до лав захисників.
“Мене хотіли відправити до штурмової бригади, – говорить Денис, – але, коли в документах побачили, що я маю рідного брата, який також прийшов добровільно до війська, нас направили до одного батальйону. Сказали, що разом служити буде легше. І це дійсно так. Бо поряд є людина, на яку можна завжди покластися”.
У родині Максима та Дениса усі чоловіки пішли на війну. Вдома залишилися лише жінки та діти.
“Дружина мене відмовляла до останнього. А Денис сказав своїм, що пішов в магазин по хліб, а повернувся вже з документами про зарахування на службу. Ще і батько наш пішов воювати. Наші дружини та мати пишаються нами. Але дуже хочуть, щоб ми якнайшвидше повернулися додому”, – зізнається Максим.
Задачі Максима та Дениса – виїзд на позиції, евакуація поранених, здійснення ротацій, поповнення боєприпасів, продуктів та води.
“Кожного дня у нас різні задачі. Усе залежить від ситуації на фронті. Треба завжди бути готовими. Ми не їздимо разом: один їде, а інший страхує”, – кажуть брати.
Максим згадує, як одного разу заїжджав на позиції завезти нову групу бійців та забрати поранених. Його хаммер спочатку пошкодили міни, а потім він повністю загорівся через атаки противника.
“Ми вийшли з машини та забігли до найближчого бліндажа. Там чекали, поки Денис нас забере. Бо коли хтось із нас виїжджає на нуль, інший чергує на точці евакуації. Щоб у разі чого швидко виїхати та допомогти”, – поділився спогадами Максим.
“Нам доповіли, що у хлопців важка ситуація, – згадує Денис. – Через обстріли загорівся хаммер, хлопці отримали контузії та чекають в укритті на евакуацію. У нас було два джипи. Ми негайно виїхали за ними. Бо ворог продовжував вести вогонь по групі, сподіваючись їх добити. Переживань тоді у мене не було. У голові була одна думка – приїхати та забрати. Слава Богу, вдалося вивезти всіх живими”.
Вдома на Максима чекають дружина та двоє синів, а на Дениса – дружина та дві доньки. Хлопці мріють, щоб скоріше настав мир і всі повернулися до своїх родин.
“Ми бажаємо українському народові сил та терпіння. Нам треба триматися разом та пам’ятати, що ворог у нас один. З усіма сварками всередині країни розберемося вже після перемоги. Слава Україні!” – зазначили брати.
Зазначимо, сьогодні у 184 окремого батальйону є щонайменше два незакритих збори — на придбання автомобіля-позашляховика для третьої роти та на ремонт евакуаційних автівок для медиків батальйону.
Інтернет-видання Бессарабії
