Військовослужбовець з міста Болград Дмитро на позивний «Чіп» — начальник групи зв’язку 4-го батальйону. До повномасштабного вторгнення він проєктував сонячні електростанції та навіть не думав про військову кар’єру. Але на початку повномасштабного вторгнення, у 23 роки, добровільно приєднався до війська, бо зрозумів: потрібно захищати свій дім і своїх рідних. Свою історію воїн розповів пресслужбі батальйону.
Свій шлях у підрозділі Дмитро починав зі старшого електрика батальйону. Згодом став командиром відділення електрозабезпечення взводу зв’язку, потім — командиром взводу, начальником групи РЕБ, а сьогодні очолює напрямок зв’язку батальйону.
Він зізнається: у перші місяці командування дивився на людей зовсім інакше.
«На початку, можливо, я був більш м’яким. Сприймав людей так, ніби вони вже знають, що їм треба робити. Але у війську все працює інакше. З людьми треба дуже багато працювати, і методи з цивільного життя тут найчастіше не працюють».
За роки служби Дмитро зрозумів, що командир — це не лише про дисципліну чи контроль. Це насамперед про відповідальність.
«Щоб зберегти життя підлеглих, треба старатися обходити не дуже доцільні рішення. Якщо є можливість — наказ потрібно обговорювати, шукати кращий варіант виконання задачі», – каже Чіп.
Він говорить про сучасну армію як про середовище, де досвід цивільного життя також має значення. Тут командири дедалі частіше дослухаються до тих, хто відповідає за конкретний напрямок роботи, а ефективність будується не лише на жорсткій вертикалі, а й на взаємній довірі.
Для Дмитра важливо залишатися людиною навіть у найскладніших умовах війни.
«Перед тобою не просто “одиниця”, яка має виконати задачу, а людина, у якої є сім’я, життя поза війною і бажання жити. Якщо ставитися до людей по-людськи — вони будуть тобі довіряти», – впевнений Дмитро.
Про головне досягнення як командира він говорить без пафосу: «Те, що я ще живий і мої підлеглі теж живі. Напевно, це найбільше досягнення».
А моральний дух у підрозділі, каже Дмитро, найчастіше тримається на гуморі — іноді дуже «чорному», але саме він допомагає витримувати реалії війни.
Історія «Чіпа» — приклад того, як війна формує нове покоління командирів. Людей, які прийшли з цивільного життя, навчилися приймати складні рішення, вести за собою інших і щодня нести відповідальність не лише за виконання задачі, а й за тих, хто поруч.
Більше про історію Дмитра можна прочитати в ексклюзивному інтерв’ю для «Махали» його дружини, яка пліч-о-пліч із чоловіком боронить Україну. Читайте за посиланням.
Інтернет-видання Бессарабії
