Захисник острова Зміїний молодший сержант Микита Жур’ян провів у полоні 9 місяців і був звільнений 24 листопада 2022 року. Він розповів свою історію неволі координаційному штабу з питань поводження з військовополоненими.
“Доступу до інформації в СІЗО не було. Окрім російського радіо. Коли ЗСУ відбили Харківську область, нам сказали, що це “стратегічний відхід”, мовляв, їм Харківська область не потрібна“, – пригадує військовий й додав: “В останній колонії, де ми були, нам час від часу передавали інформацію. Якось пішла звістка, що половина Херсонської області вже наша – усі були в піднесеному настрої, розуміли, що в нас усе добре, і що треба чекати обміну”.
Микита розповів, що військовополонені писали листи додому. Один лист Микита написав в березні, але до рідних він дійшов десь через півроку.
Особисто Микиту за час полону перевозили в різні місця тричі. Спочатку військові були в заточенні на території окупованого Криму, потім – на території РФ.
“У полоні допомагали побратими, нормальна компанія. Якщо в тебе поганий настрій – у тебе повинні бути друзі, до яких ти можеш підійти і вони тебе підбадьорять. У важкі години ми могли й пісні співати акуратненько, анекдоти один одному порозповідати, щось веселе згадати. Найголовніше, коли в тебе апатія чи поганий настрій – не навіювати цей настрій іншим. Треба розуміти, що це все пройде. Я пам’ятаю, що останні місяці ми розмовляли: невже це колись закінчиться? Невже можна буде вийти на вулицю українського міста і з кимось порозмовляти, посміятися вільно? Чим більше часу проходило, тим менше вірилося, що це може статися. Головне – не занепадати духом”, – розповів військовий.
Коли розпочався процес обміну, Микита не одразу зрозумів, що це саме він і не повірив, що хлопець скоро буде вдома.
“До останнього не було зрозуміло, чи це просто переїзд в інший заклад, чи все-таки обмін. А як усіх на літак посадили, тоді вже зрозуміли, що так, швидше за все це обмін.
Коли ми перейшли на нашу сторону – одразу відчули радість. Коли ми вже в лікарню приїхали, в госпіталь, з’явилося таке приємне відчуття, що ти вдома. Дійсно, це не інша країна, тебе чекали, сподівалися, що ти повернешся, переживали за тебе”, – пригадує захисник Зміїного.
Пройшовши пекло полону Микита радить всім родинам військовополонених набратися терпіння та не робити дурних речей, аби не нашкодити своїм полоненим родичах.
“Що б я порадив родинам, які ще очікують на своїх родичів?.. Я чув, що хтось намагається навіть їхати в колонію, якщо є інформація, де саме знаходиться родич. Але це велика помилка! Якщо адміністрація колонії довідається, що хтось знає, що тут військовополонені, то їх обов’язково перевезуть в іншу колонію. І це буде ще більшим стресом для військовополонених. Кожен переїзд – це “прийомка”, коли хлопців і б’ють, і погано з ними поводяться. Ніякі передачі не дійдуть, навіть якщо хтось їх передасть.
Ворожки й екстрасенси – хіба для самозаспокоєння. Але якщо з людини просто “доять” гроші, кажуть, “зараз ми вам начаклуємо, що через два дні він буде вдома” – це, звичайно, просто обман.
Що робити родичам? По-перше, побільше розшукувати інформацію і поменше хвилюватися. Я коли приїхав додому, то зрозумів, що родичі мої більше хвилювалися, були більше знервовані, ніж я там.
Інтернет-видання Бессарабії
