24 лютого 2026 року Україна відзначає сумну дату – четверту річницю початку повномасштабного вторгнення Росії. За цей час тисячі українців віддали своє життя за свободу і незалежність країни. Серед них – 19-річний матрос Станіслав Топала з міста Рені, який став першим загиблим з Ренійської громади саме у широкомасштабній війні. Він поліг 3 квітня 2022 року при обороні Маріуполя, прикриваючи побратимів. Історія героя, який назавжди залишився дев’ятнадцятирічним, – у матеріалі журналіста інтернет-видання «Махала».
Станіслав Топала народився 15 січня 2003 року в місті Рені. Навчався у школі №1. Мама героя, Вікторія Топала, зберігає в пам’яті кожну деталь життя сина.
«Він завжди посміхався, любив жартувати та обійматися. Зі шкільних предметів Станіславу добре давалися історія України та англійська мова. Був найкращим на уроках фізкультури, займався бігом, підтягувався. Мав водійські права всіх категорій. Відвідував спортивний зал. Син був сильним, міцним. Займався боксом, відвідував баскетбольну секцію», – згадує Вікторія Василівна.
Після дев’ятого класу Станіслав опанував фах електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування в Ізмаїльському вищому професійному училищі. Здобувши цивільну професію, він вирішив пов’язати своє життя з армією.
Шлях до служби виявився непростим, але Станіслав не здавався.
«Він кілька разів ходив у військкомат – через стан здоров’я спершу не взяли. Але Стас був наполегливим, тож 13 грудня 2021 року отримав військовий квиток 36-ї окремої бригади морської піхоти. Служив на посаді водія, заряджаючого реактивного артилерійського взводу», – розповідає мама.
В особовій характеристиці курсанта Станіслава Топала було написано: «Сумлінний, відповідальний, у складних умовах діє рішуче, має розвинене почуття товариства, дисциплінований, фізично підготовлений, здоров’я добре».
Присягу Станіслав прийняв лише за кілька місяців до початку повномасштабної війни. 24 лютого 2022 року він встав на захист своєї країни.
Повномасштабне вторгнення застало юнака в селищі Мангуш Маріупольського району, через кілька днів він з побратимами вже стояв на захисті Маріуполя й на заводі імені Ілліча. Саме там, у вуличних боях, 3 квітня 2022 року і обірвалося його життя.
Про останні хвилини життя сина Вікторія Василівна дізналася від жительки Маріуполя, яка того дня не встигла сховатися до підвалу.
«Нас знайшла жінка, яка чула, як командир наказав: «Стас, вперед!». І мій син кинувся через вулицю, але його наздогнала снайперська куля. Стало зрозуміло, що шлях уперед відрізаний, і підрозділ відступив до району металургійного комбінату імені Ілліча, де тримав оборону ще два тижні. Через кілька тижнів вуличні бої припинилися, і люди змогли вийти із підвалів. Навколо було багато вбитих мирних і лише один військовий. То був мій Стас. Вони загорнули тіло сина в покривало та поховали у дворі. Жінка залишила у себе документи Стаса, які були в касці. Коли з’явився зв’язок, вона поширила інформацію у соцмережах. Так ми дізналися про загибель сина», – з болем у голосі розповідає мама захисника.
Більше трьох місяців батьки Костянтин і Вікторія Топала докладали неймовірних зусиль, щоб повернути сина додому і поховати на рідній землі. Вони зробили неможливе.
«За допомогою Червоного Хреста вдалося зробити ексгумацію 30 тіл в окупованому Маріуполі. Тіла доставили до Києва для подальшого поховання у братській могилі. Але тіло Станіслава, до якого жителька Маріуполя приклала документ – водійське посвідчення, вдалося ідентифікувати за аналізом ДНК та татуюваннями: на правій руці у нього був вибитий доберман, а на плечі – лев. Ми наполягли на тому, щоб тіло передали для поховання в рідному місті», – пригадує Вікторія Василівна.
17 липня 2022 року мама та батько виїхали до Києва. З останніх фінансових можливостей вони оплатили катафалк. Так через 108 днів після загибелі Станіслав повернувся додому. 21 липня 2022 року жителі міста Рені попрощалися з 19-річним героєм.
Станіслава Топала посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
1 листопада 2022 року в Рені відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки пам’яті Станіслава Топала. Вона встановлена на фасаді міської школи №1, яку закінчив загиблий герой.
З ініціативою встановлення меморіальної дошки виступили педколектив та випускники школи. Гранітну плиту надав підприємець Сергій Лукіянченко, а кошти на виготовлення дошки зібрали вчителі, випускники та батьки.
Виступаючи на церемонії відкриття, міський голова Ігор Плєхов сказав: «Героями, мабуть, не народжуються – героями стають. За весь цей час, що йде війна, життя показало, що молоді хлопці стали справжніми захисниками нашої Батьківщини. Низький уклін матері, батькові».
Однокласники Станіслава Топала також зібрали кошти на впорядкування його могили. Вони ж вийшли з пропозицією перейменувати вулицю 25-ї Чапаєвської дивізії, назвавши її іменем загиблого Героя. На громадських слуханнях цю ініціативу було одностайно підтримано. Так у Рені з’явилася вулиця Станіслава Топала.
Могила героя стала першою на Алеї слави у Рені. Яскравими квітами її власноруч прикрасила бабуся Алла, яка дуже любила онука.
У листопаді 2023 року вийшла книга «Станіслав Топала – вірний син України», яку написала мешканка Рені, педагог, прозаїк і поетеса Тамара Ткачук. Видання книги профінансувала сім’я загиблого захисника України. Книга надрукована невеликим тиражем – 50 примірників українською та 50 примірників російською мовами. Повість читається на одному подиху. Авторка розповідає про дитинство Станіслава, його характер і друзів, про сім’ю – і ці епізоди зворушливі до сліз.
У січні 2025 року в місті вперше пройшов баскетбольний турнір пам’яті Станіслава, адже цей вид спорту військовий дуже любив і був одним з найкращих на уроках фізкультури.
Станіслав Топала назавжди залишився 19-річним. Але його пам’ять живе в серцях рідних, друзів, земляків. Живе в назві вулиці, у меморіальній дошці на фасаді школи, у книзі, у спортивному турнірі. І найголовніше – у вдячності всіх нас, заради кого він і тисячі таких самих молодих хлопців віддали своє життя.
Фото з особистого архіву родини Топала.
Інтернет-видання Бессарабії
