Епізод з репортажу знаного українського журналіста Юрія Бутусова з передової під Бахмутом, де боєць в окопі на запитання, звідки він, відповідає :”Сарата! Одеська область!” викликав в Бессарабії хвилю відгуків і емоцій. А саме – велику гордість за героїчного земляка, повагу та безмежну вдячність за його труд воїна.
Журналісту інтернет-видання “Махала” вдалося дізнатися імʼя військового. Їм виявився уродженець села Надєжда Плахтіївської громади – Богдан Михайлович Копанський.
Богдан, як і багато українських чоловіків, до 24 лютого 2022 року жив мирним життям зі своїм звичним укладом, своїми справами та планами на майбутнє. Колись ходив у море, потім працював у Голландії будівельником. Але настало 24 лютого…
Надивившись інформації по телевізору та в інтернеті, Богдан Копанський 19 квітня прибув до Саратського відділу РТЦК та СП (колишнього військкомату) та висловив бажання йти добровольцем на захист України. Рішення, як каже, прийшло “само собою” і було вкрай поміркованим і конкретним. Тому, перебувши спочатку якийсь час у Білгороді-Дністровському, куди його направили, вирішив, що треба діяти по-іншому, а не “сидіти під хатою”, та написав рапорт з проханням відправити на передову…
Богдана відправили до Києва, де після двотижневого навчання він став у стрій бійців 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Ще два тижні навчання і Копанський був призначений командиром відділення. Він прийняв під своє керівництво вісьмох бійців – хлопців від 28 до 56 років… Надалі він був у відповіді за їхні життя та успішне виконання бойових завдань.
11 грудня Богдан зустрів своє 50-річчя в окопах під Бахмутом. А 16-го отримав важке поранення…
“Днів 10 його не могли знайти, думали, що все…” – розповідає односелець Богдана Ігор Бєлік. Вони разом ходили в одну школу та є один одному далекими родичами. Ігор вважає Богдана близькою людиною, допомагав йому з самої мобілізації, і тримав зв’язок до останнього.
“Це були найтяжчі дні для рідних і друзів. А він лежав у Дружківці у госпіталі – невпізнаний, без документів. Поруч з ним знайшли шеврон СБУ і вирішили, що це співробітник цієї служби. Тому згодом відправили до Києва, у клініку Феофанія”, – пояснює Ігор Бєлік.
Зараз Богдан перебуває у Києві на лікуванні. Внаслідок тяжкого поранення він втратив око, за інше лікарі ведуть боротьбу. Була дуже пошкоджена рука, її медики “склали”. У тілі ще є уламки. Попереду – багато зусиль з лікування та реабілітації…
– Скажіть, Богдане, всім відомо, що ратний труд – дуже важкий. А як тяжче – фізично або морально?
– Звичайно, фізично буває дуже важко. Коли, наприклад, доводиться зі зброєю, з усією амуніцією бути на ногах по 14-16 годин поспіль – у дощ, ожеледицю, у болоті… Але, мабуть, морально буває важче. Хоча й до цього звикаєш.
– Напевно, страх – це вже в минулому? Було страшно?
– Кожна нормальна людина переживає страх, коли в перші дні попадає під кулі та зриви…
– Богу молилися?
– Так, було. Вважаю себе віруючою людиною. Згодом страх минає, але тоді втрачаєш пильність і можна допустити помилку.
– Так з вами і сталося?
– Не зовсім. Просто був наступ, у мене закінчилися гранати, а автомат заклинило… Ми з хлопцями перегукувалися, бо й радіостанції відказали. Тут так і сталося…
– Чи правда, що на війні між людьми чесні і прості відносини, бо інакше не вижити?
– Це так навіть більше, ніж на сто відсотків. Там, у Бахмуті, якщо побратим дав слово – йому можна вірити. Я завжди пам’ятатиму, як побратим, легший за мене кілограмів на 40, тягнув мене на собі сотні метрів з-під обстрілу…
– Скажіть, будь ласка, коли нарешті скінчиться ця війна?
– Важко передбачати, але припускаю, що до осені вона може закінчитися. Нам потрібна зброя…
– Що ви хотіли би сказати своїм землякам?
– Побільше віри: Перемога буде! Але поки там хлопці віддають свої життя, треба й тут, у тилу, намагатися зробити життя більш чесним і справедливим. Якщо не буде байдужих людей, Перемога прийде скоріше.
Наступного дня після інтервʼю в Богдана була чергова операція на вцілілому оці, і я від душі побажала воїну, щоб вона пройшла якнайкраще. І щоб згодом він міг чітко і ясно бачити все, що так мужньо захищав, бачити Перемогу, в якій вже є частка його крові, бачити наше нове, краще життя…
Інтернет-видання Бессарабії
