Останнім часом з телевізорів та радіоетерів все частіше чутно історії про військових медикинь, підприємиць, військовослужбовиць та інших жінок, які досягли успіху у своїй справі і про яких заговорили на широкий загал. Назви посад, професій, діяльності жінок вживають у жіночому роді. Такі слова називаються фемінітивами й з плином часу вони все частіше входять в наше мовлення. Але багатьом мешканцям і мешканкам переважно патріархальної Бессарабії дивно чути такі слова…
Нещодавно в мене сталася розмова з лікаркою, під час якої вона попросила її так не називати, адже вона є лікарем і її ображає наявність у слові закінчення -ка. Адже “лікарка звучить не серйозно і знецінює мене, як спеціаліста”. Мені це видалось дивним, й саме тому на сторінках газети “Дружба” й інтернет-видання “Махала” я вирішила проаналізувати, чому потрібно жінок називати фемінітивами та як взагалі їх правильно утворювати.
Важливий крок для входження фемінітивів в наше життя зробив Кабмін у 2019 році. 22 травня було ухвалено Правопис української мови у новій редакції, в якому затвердили використання та найпродуктивніші моделі творення фемінітивів. Цей документ замінив стару редакцію правопису 1992 року.
За рік, у серпні 2021-го, важливий крок зробив й Президент України Володимир Зеленський. Своїм указом він перейменував свято “День захисників України” на “День захисників та захисниць України”, тим самим встановивши гендерну рівність серед людей в пікселі.
Й оскільки в побуті, як то кажуть, з кожної праски зазвучало саме це формулювання цього дня, сьогодні ніхто не може заперечити надважливий вклад жінок у боротьбі з російськими окупантами. І слово “захисниця” ніскільки не ріже слух.
“Ну а чому б святу не називатись саме так? На війні жінки беруть активну участь, багато є тих, хто пішов туди добровільно й працює нарівні з побратимами. Мені здається їх би ображало, якби про них не згадували”, – сказав мені в бесіді товариш Юрій.
На жаль, сьогодні в Україні більше немає свят, які б відображали в назві важливий внесок жінок і чоловіків. Можливо саме тому нашим лікаркам образливо чути про себе саме в жіночому роді?
Підтвердження своїм думкам я знайшла на сторінках посібника Богдани Стельмах та Оксани Ярош “Гендерна чутливість українських медіа”.
“Суспільні стереотипні норми поведінки і сприйняття існуватимуть доти, доки буде кому їх підтримувати. Якщо ми й надалі будемо стверджувати, що «депутат», «директор», «заступник», «юрист», «бухгалтер» звучить статусніше, ніж «депутатка», «директорка», «заступниця», «бухгалтерка», «юристка», ми залишатимемося в суспільстві, відкритому для чоловіків і закритому для жінок. Ми ніколи не зможемо сказати, що проблем із дискримінацією за ознакою статі не існує, що у нас – правова держава і що жінки мають такі ж можливості для самореалізації, карʼєрного зростання, як і чоловіки. І надалі «жіночою» залишатиметься сфера обслуговування та розваг, а «чоловічою» – прийняття рішень і розподілу ресурсів”, – зазначили авторки.
Саме тому інтернет-видання “Махала” намагається у кожному своєму тексті використовувати фемінітиви, аби наші земляки звикали до них і вони стали нормою в нашому суспільстві.
Для того, аби дізнатися як правильно утворювати фемінітиви, я звернулася до філологині Анастасії Глуменко.
“Фемінітиви позначають жінок за різноманітними характеристиками – національність, професія, роль у родині, посада на роботі, сфера діяльності тощо. Я вважаю, що чим частіше ми вживатимемо їх у своїй розмові, тим швидше вони увійдуть до нашої мови як само собою зрозуміле. Але важливо робити це правильно, аби не давати поводів жартувати та знущатися з нашої мови”, – зазначила Анастасія Олегівна.
Філологиня розповіла, що фемінітиви створюються від маскулінітивів (назв чоловічого роду) за допомогою більш ніж 10 суфіксів, як -к(а), -иц(я), -ниц(я), -овиц(я), -ин(я), -ес(а), -ис(а) та ін. Але сьогодні найвживанішими є чотири: -к-, -иц-, -ин-, -ес-.
У вищезгаданому посібнику авторки пропонують наступний “лайфхак”:
“Звичайно, існує ряд слів, утворити форму жіночого роду від яких складно, або й неможливо, наприклад – мер, посол, майор, прес-секретар, член-кореспондент, живописець, арбітр тощо. Одна з причин полягає в тому, що ці професії від самого початку створювалися для чоловіків і присутність жінок навіть не розглядалася. Інша – назви іншомовного походження.
У таких випадках до цих назв, варто додавати слово «пані» («пані посол», «пані майор», «пані арбітр»), або шукати слова-замінники в інших мовах (замість «пані посол» вжити слово «амбасадорка», замість «мер» – «очільниця міста», «міська голова»).
Аби дотриматися гендерного балансу при називанні групи осіб різної статі, лінгвіст/к/и радять вживати обидва роди слів на кшталт «пані та панове»: студенти і студентки, журналісти і журналістки. На письмі ці слова можна обʼєднувати в одне – студент/к/и, журналіст/к/и, – або писати через скісну лінію – журналісти/журналістки. Окрім цього, можна вживати збірні іменники: студентство, журналістська спільнота, товариство тощо.”
Окрім цих практичних порад можна також скористатися онлайн-словником фемінітивів за посиланням.
Інтернет-видання Бессарабії
