Привіт, я Стася! Народилась у селі Лісне у Болградському районі.
Я прийшла в «Авантюристи» ще студенткою — працювала супроводжуючою в поїздках. Тоді мені здавалося, що моя робота проста: зібрати групу, перевірити, чи всі сіли в потяг або автобус, допомогти із заселенням, пояснити програму й зробити так, щоб люди нормально доїхали додому. Насправді саме там я вперше зрозуміла, що туризм — це постійне вирішення проблем, більшість із яких турист узагалі не повинен помітити.
«Авантюристи» базуються в Одесі й працюють передусім для одеситів. За роки проєкт виріс далеко за межі звичайних групових турів: ми організовували поїздки Україною, міські заходи, фестивалі, екстремальні активності, вечірки, лекції, фототури, рафтинг, роуп-джампінг, дайвінг. Частина цих напрямків прожила роки, частина — один сезон, а деякі виявилися красивою ідеєю, яка майже не заробляла грошей.
Це, мабуть, одна з речей, які я найбільше люблю в історії «Авантюристів»: тут далеко не кожне рішення народжувалося з бізнес-плану. Спочатку ми часто питали себе не «скільки це принесе?», а «це взагалі прикольно?». Якщо ідея подобалася команді, ми їхали дивитися місце, перевіряли маршрут, житло, логістику, думали, як зробити з цього нормальний продукт, і вже тоді запускали його для людей. У перші роки дуже багато робили власноруч: супроводжували групи, закуповували необхідне, організовували музику, готували майданчики. Лише значно пізніше частину процесів почали нормально делегувати.
Звучить романтично, але фінансово це іноді було абсолютно безглуздо. Проєкт довго працював у режимі постійного реінвестування: заробили — купили обладнання, заробили ще — вклали в новий напрямок. Фестивалі могли збирати сотні людей і все одно виходити в нуль або в мінус. Ми не хотіли перетворювати кожну активність на окрему доплату й намагалися зберігати зрозумілу для людини кінцеву ціну. Через це траплявся дивний парадокс: проєкт став добре відомим серед одеської аудиторії, заходи збирали людей, а сама команда жила досить скромно, бо зароблені кошти знову вкладалися в роботу.
Не всі експерименти були вдалими. У пейнтбол вклали багато сил, обладнання й часу, але згодом стало зрозуміло, що напрямок себе не виправдовує. Закордонні тури почали розвивати невчасно — майже перед карантином. Від поїздок у Чорнобиль свого часу свідомо відмовилися: нам не подобалася сама асоціація, були питання до безпеки. Тепер, озираючись назад, у команді визнають, що це рішення, можливо, було занадто обережним. Були й напрямки, які закривали не через кризу, а просто тому, що люди втрачали до них інтерес. Це нормальна частина туризму: те, що п’ять років тому збирало повні групи, сьогодні може вже не працювати.
А ще є форс-мажори. За роки їх було стільки, що з часом я фактично стала в проєкті кризовою менеджеркою. Ламається транспорт, погода руйнує програму, сніг не випадає там, де всі розраховували кататися, щось переноситься або скасовується в останню хвилину. Одного разу автобус із групою зламався вночі, коли до відправлення потяга залишалося близько пів години. Треба було за лічені хвилини знайти інший транспорт, пересадити людей і встигнути на вокзал. Такі ситуації дуже швидко вчать: паніка не вирішує нічого, а робота організатора подорожей багато в чому проявляється саме в тому, як команда діє в непередбачуваних ситуаціях.
В «Авантюристах» завжди дуже серйозно ставилися до репутації. Якщо ми бачили, що людина об’єктивно отримала гіршу послугу, ніж мала, могли запропонувати компенсацію або іншу поїздку власним коштом. Іноді це означало двічі втратити гроші на одному клієнті. Але для одеського проєкту, який роками працює для одного й того самого міста, довіра аудиторії була важливішою за прибуток з окремої ситуації.
Окрема історія — безпека. Коли в тебе є рафтинг, роуп-джампінг, гірські маршрути чи інші активності з реальним ризиком, романтика закінчується там, де починається інструктаж. Такими напрямками займалися профільні спеціалісти, використовувалося відповідне обладнання, а учасникам пояснювали правила безпеки. За словами команди «Авантюристів», за роки роботи серйозних інцидентів під час таких активностей не траплялося. Для мене це теж показник дорослішання проєкту: спочатку ти просто хочеш зробити щось цікаве, а потім навчаєшся будувати навколо цікавої ідеї систему.
За цей час змінилася і я сама. Із студентки-супроводжуючої я стала людиною, яка вирішувала кризові ситуації, придумувала нові тури й дивилася на подорож уже не очима учасника, а як на сотню дрібних рішень, що мають скластися в одну цілісну поїздку. «Авантюристи» дуже сильно вплинули на моє життя. Для мене це не просто місце, де я довго працювала, а одна з головних історій моєї молодості й дорослішання.
За 15 років у проєкту було багато успіхів і достатньо траблів. Частина красивих ідей виявилася нерентабельною, частину зупинили зовнішні обставини, частина просто пережила свій час. Але саме здатність перебудовуватися, визнавати помилки й наступного ранку знову збирати групу, мабуть, і пояснює, чому «Авантюристи» продовжують працювати в Одесі та організовувати подорожі для своєї аудиторії.
Актуальні тури з Одеси та дати поїздок можна подивитися на сайті avanturisty.com.ua.
Авторка: Станіслава Глигало. Одеса, вересень 2026
Інтернет-видання Бессарабії
