В Сараті відновив роботу історико-краєзнавчий музей, який донедавна через повномасштабне вторгнення росіян був закритий для відвідувачів. Співпрацівники музею навіть встигли провести декілька екскурсій для саратських школярів і краєзнавчий пізнавальний практикум «Птахи повертаються».
Діти розмалювали шпаківні та повісили їх на деревах навколо музею. В цей час вони слухали розповіді про місто, яке називали «містом Щастя» та про те, що за часів перебування німців в Бессарабії птахів описували.
«Містом Щастя назвав Сарату його засновник, релігійний діяч Ігнац Ліндл, таким воно і було, до появи в ньому «визволителів» радянських часів. Описував птахів вчитель-дьякон Ервін Хеер, який сам родом із Сарати. Він був ерудитом в області біології та спостережень за природою. Його велика заслуга складається в тому, що він зібрав у багаточисленних звітах, місцевих хроніках і у своїх власних спостереженнях інформацію про тварин і рослини, а потім опублікував їх. А ще Ервін Хеер мріяв про створення заповідника на лимані та природничого наукового музею в Сараті у Школі Вернера» – поділилась подробицями завідувачка музею Любов Клим.
«Маленький Саратський музей є прикладом великої любові до свого минулого і до свого народу, і гідний наслідування та поваги», – саме ця фраза, записана понад сто років тому невідомим відвідувачем музейної книги відгуків, стала своєрідним кредо музею.
Музеїв у Сараті було кілька. Як розповіла нашому виданню завідувачка Любов Клим, музей розпочинає свою історію з виставки стародавніх речей 1922 року, присвяченої 100-річчю заснування колонії Сарата. 5 листопада цього ж року відчинив свої двері громадський музей, який існував за рахунок добровільних внесків членів-засновників музейної спілки. Протягом восьми років музей перебував у будинку голови музейної спілки І. Вагнера, а з 1930 р. – в знаменитій школі Вернера. В 1940 році минулого століття німецьке населення змушене було залишити свої будинки і виїхати до Європи, забравши з собою частину експозицій. Лише у 1955 році з ініціативи тодішнього директора Саратської ЗОШ організували музейну кімнату, яку пізніше перенесли до будівлі старої музичної школи.
«У липні 1969 року відкрили історико-краєзнавчий музей, який розташовувався при районному відділі культури. Нинішній історико-краєзнавчий музей Сарати відкрили 26 червня 1990 р. Його наповнювали усім світом, а організатори-ентузіасти їздили за експонатами в села району. Але настав складний час, музей залишався закритим кілька років поспіль. Лише коли над музеєм взяв шефство актив районної жіночої ради, вдалося зберегти накопичені за попередні роки експонати», – розповіла Любов Михайлівна.
За останні роки музей почав поступово набирати популярності, багато відвідувачів передавали в дарунок свої сімейні речі. В закладі на постійній основі проводились виставки, лекції, зустрічі, наукові та експертні комісії, збори активістів, тематичні заходи.
Сьогодні експозиції музею поділені на розділи, кожен із них показує життя селища у різні роки. Посуд, одяг, предмети побуту, знаряддя праці, меблі, рушники – кожен експонат має окрему багаторічну історію. Тут дуже багато документів і фотографій, що наочно розповідають про життя селища у ХХ столітті.
Минулого року 19 червня у місті Штутгарт (Німеччина) був проведений Форум бессарабських німців, на якому мала змогу виступити завідувачка Саратського музею і розповісти про колиску пам’яті саратських німців. До речі, того року музей відзначив свій сторічний ювілей!
Вже у вересні, незважаючи на повномасштабну війну в Україні і численні ризики, селище міського типу Сарата відвідала делегація німців.
«Нащадки перших колоністів Сарати з великою цікавістю роздивлялись експонати, також відвідали лютеранське кладовище на пагорбі і залишки школи Вернера. А Хельтруда Фано, дочка Елли Фано, котра народилась в Сараті в минулому столітті, передала від себе і своєї матері Саратській селищній раді 1500 євро на ремонтні роботи в музеї», – розповіла пані Любов.
Сучасна війна, яка нині точиться на українських землях, також матиме своє місце у залах музею – участь наших земляків буде представлена в тематичній підбірці.
До речі, в керівництва музею вже є підготовлена документація концепції розвитку музею. Бо будівля, в якій розташований заклад, потребує чималого ремонту і деяких капітальних перебудов.
«Звісно, зараз війна. Але час не можна втрачати, інакше можуть постраждати експонати, яким десятки, а то й сотні років. Тому ми будемо робити в цьому році те, що зможемо. Щоб пам’ять про розвиток німецької колонії, яка свого часу була центром повсякденного і культурного життя бессарабських німців, не зникала, незважаючи ні на що. А сучасне покоління селища знало історію свого рідного краю», – підкреслила Любов Клим.
Лана Цахалова
Інтернет-видання Бессарабії
