Василь Петрович Тіторов, мешканець села Калчева, 22 грудня 2022 року святкує свій віковий ювілей.
100 років – це майже вічність. Можемо тільки здогадуватися, скільки було радісних та важких днів, скільки святкових та буденних, насичених подіями та непередбачуваними змінами.
Іван Васильович, син ювіляра, розповів, що батько був наймолодшим сином у багатодітній родині сільських працівників, де виховували ще трьох синів та двох доньок. Тата вони втратили у 1941 році через укус собаки, тоді йому не надали вчасно медичну допомогу, йому було лише 56.
Через два роки Василя Петровича та трьох його братів відправили на трудовий фронт у Караганду, там вони працювали на шахті. По закінченню війни повернулися додому. Василь Петрович, як молодший син, залишився жити у батьківській хаті. Пізніше створив свою сім’ю з Анною Христофоровною, в коханні та повазі вони виховали сина та доньку.
Трудовий стаж Василя Петровича пов’язаний з сільськогосподарською діяльністю, він був бригадиром, рядовим на фермі, працював на виноградниках.
“Батьки завжди працювали, аби забезпечити нас з сестрою всім необхідним. Ніколи не скаржилися на втому. Надали нам можливість здобути освіту. Протягом усього життя були нашою підтримкою, тому і я хотів жити саме в Калчева в батьківському домі. Хоча і мав можливість поїхати, але повернувся на батьківщину, щоб працювати тут, як і батько, бути корисним на рідній землі за його прикладом”, – розповідає син Василя Петровича.
100 років життя, двоє дітей, п’ятеро онуків, десять правнуків та шість праправнуків – найголовніший скарб у його житті. А вони пишаються тим, що мають можливість бути поруч.
“Коли збирається вся наша родина у селі, ми обов’язково йдемо до дідуся, він дуже радіє, коли поруч діти, та й вони тягнуться до нього, розважають”, – згадує Іван Васильович.
Зараз ювіляр живе зі старшим онуком та невісткою, вони їм опікуються. Василь Петрович почуває себе добре, не зважаючи на поганий зір та слух, ще намагається поратися в городі, пасе гусей.
“До пізньої осені він чимось постійно займається, наводить порядки. Він хоче бути корисним та каже, що йому потрібно рухатися, щоб краще почуватися. Ми дбайливо ставимося до його порад та побажань”, – розповідає Іван Васильович.
Звісно, як і більшість українців Василь Петрович переживає за країну, за своїх дітей та про ворогів каже: “Навіщо вони прийшли на нашу землю?”. Аби не травмувати дідуся, родина намагається відвернути його увагу.
Сьогодні у святковий день велика родина Тіторових обов’язково збереться коло Василя Петровича, він – приклад та гордість, він – їхня історія, найстарший у родині, сильний та оптимістичний.
Ми вклоняємося життєвій мудрості та багатому досвіду Василя Петровича, бажаємо ювіляру міцного здоров’я, щастя, родинного затишку і, саме головне, мирного неба.
Тетяна Манолова
Інтернет-видання Бессарабії
