Процес перейменування об’єктів топоніміки у Болградській громаді рухається дуже повільно. Центр Болградського району – місто Болград і села, що входять до громади, все ще залишаються зі старими назвами й ніяк не можуть позбутися радянського минулого і зв’язків з країною-агресором в особі росії. Водночас прилеглі громади та місто Ізмаїл перейменування вже закінчили. У Болградській міській раді цією роботою займатимуться щонайменше ще два місяці.
Наприкінці вересня на сесії міської ради ухвалили Порядок перейменування. І ось міська рада поінформувала про прийом до 12 листопада пропозицій від населення про перейменування вулиць, провулків, скверів та парків. А далі громадські обговорення.
Але для цього населенню потрібно дати максимум інформації, а її дуже мало. Не дивно, що робота комісії з перейменування зазнала критики з боку громадськості та депутатів. Вдалося уникнути помилок при прийнятті Положення про перейменування, але тепер багато питань виникає у зв’язку із громадським обговоренням перейменування.
Про це розповів ДЕПУТАТ БОЛГРАДСЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ ВОЛОДИМИР РОМАНОВСЬКИЙ. Свою позицію щодо роботи комісії він висловив на своїй сторінці у Фейсбуці.
«З горем навпіл у «турборежимі» на 9-й місяць війни було затверджено перелік вулиць, що підлягають перейменуванню! Для Болграда це дуже швидко при тому, що решта дев’яти громад району вже закінчили процес перейменування вулиць і позбулися назв, пов’язаних з державою-агресором. Як тут обійтися без сарказму…
Окрема історія – склад комісії. Залежним людям важко ухвалювати раціональні рішення! У наш непростий час важко залишитися без роботи або нарватися на позбавлення премії, а більшість членів цієї комісії (13 із 20) працюють в апараті міської ради або в її комунальних установах. Тому є повні підстави розглядати цю комісію як залежну… Від позиції її голови багато в чому залежить, які рішення приймаються на засіданнях.
ПРОУКРАЇНСЬКОЇ ПОЗИЦІЇ там не дуже багато, це так, якщо дуже м’яко сказати… На сьогодні український народ і наша країна кров’ю пишуть нову історію нашої держави, і доцільно було б привнести до нашого міста трохи більше України та сприяти тому, щоб вулиці та сквери в місті були названі на честь видатних історичних особистостей та діячів, які мають українське коріння. не кажучи вже про увічнення пам’яті тих, хто віддав своє життя в боротьбі за нашу свободу в війні, що триває».
Його здивувало бажання деяких членів комісії повернути нашим вулицям назви, які були за часів СРСР чи навіть російської імперії.
«Може вже настав час відірватися і позбавитися того минулого, що тягне нас назад до в’язниці народів і стати по-справжньому незалежними, не чекаючи «визволення», яке несе тільки смерть і розруху???» – висловлює свою думку Володимир Романовський.
Під час нашої розмови він зазначив, що велике занепокоєння викликає процес громадського обговорення. Його планується проводити у вигляді фактично… ПОДВІРНОГО ОБХОДУ!
Пропозиції про інтернет-голосування поки що не знайшли підтримки, тому що деякі члени комісії висловили занепокоєння, що це нібито обмежить права людей, які не користуються інтернетом, тобто, людей похилого віку, серед яких сильні ностальгічні настрої за радянським періодом.
Про те, що відсутність інтернет-голосування обмежить права тих, хто цілий день на роботі, або виїхав у зв’язку з війною чи перебуває тимчасово за межами населеного пункту – напевно, мало хвилює членів комісії. А можливо, вони просто бояться висловитися з цього приводу, бувши залежними, як зазначив Володимир Романовський.
Складається парадоксальна ситуація: інформацію про прийом пропозицій щодо перейменування міська рада дає через інтернет – офіційний сайт та сторінку у Фейсбуці, а інтернет-голосування вважає порушенням прав мешканців.
Поки не зрозуміло, як проходитиме громадське обговорення, хто саме проводитиме опитування, як буде захищений цей процес від фальсифікацій, скільки відсотків людей потрібно опитати тощо. Також ніде не повідомляється, що згідно із Законом, юридична особа, в тому числі й громадські організації, що вийшла з ініціативою, беруть на себе витрати, пов’язані з перейменуванням.
Найскладніше доведеться Виноградівці, бо надійшла пропозиція крім вулиць перейменувати і село. У селі, до речі, понад тисячу дворів. Хто їх обійде і скільки на це потрібно часу?
Розглядаються саме ці три варіанти – залишити все, як є чи повернути селу стару назву, тим більше жителі села називають її саме так – Курчу. Є й варіант Куртчу.
Як проходитиме ця робота? Ми запитали СТАРОСТУ СЕЛА ОЛЬГУ НАУМОВУ.
«Буде лист – опитувальник з варіантами відповідей і проводитиметься обхід подвір’їв. Чи буде інтернет-голосування – комісія не визначилась. За положенням комісії, кожен має висловити свою думку та поставити підпис. Швидше за все ми будемо обходити дома у вихідний день, тому що в робочий час ми мало кого знайдемо вдома. Можна у сільській раді заповнити опитувальник», – наголосила староста.
Однак, хто конкретно займатиметься обходом – важко відповісти. У старостаті лише дві людини. Провести цю роботу двом буде дуже важко.
Інформувати населення про те, коли планується обхід вулиці, староста має намір через групу у Фейсбуці. Однак, на момент написання статті інформації про те, що можна подавати пропозиції щодо перейменування вулиць у групі не було.
Який варіант перейменування ближчий до мешканців села і чи готові вони зробити цей крок? Про це ми говорили з ДИРЕКТОРОМ ОБЛАСНОГО ЦЕНТРУ ГАГАУЗЬКОЇ КУЛЬТУРИ У СЕЛІ ВИНОГРАДІВКА, ЧЛЕНОМ КОМІСІЇ З ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ ОЛЬГОЮ КУЛАКСИЗ.
«Багато людей хочуть, щоб Виноградівку перейменували на Курчу, особливо молодь. Говорять, що це їх гріє, це нагадує про батьківщину. Ця назва близька нам, ми й сьогодні так називаємо село між собою. Щодо КурТчу, то не чула, щоб люди так говорили.
Співробітники нашого Центру ще у серпні-вересні ходили вулицями, вивчали думку людей, розповідали людям про роботу комісії з перейменування. Ми не пропонували варіанти – люди самі визначатимуться. Деякі з розумінням ставляться до цього процесу. Але від деяких зустрічали агресію щодо перейменування села. Аргументують тим, що це спричинить багато фінансових витрат. Однак це не так. Наскільки я знаю, простих мешканців фінансові витрати не торкнуться, а лише юридичних осіб – їм потрібно буде змінювати печатки, статути тощо», – розповіла Ольга Кулаксиз.
Також вона висловила припущення, що неприйняття перейменування деякими людьми, а здебільшого це старше покоління, пов’язане з відсутністю інформації та роз’ясненнями.
Процес декомунізації у зміні топоніміки пройшли два села у Болградському районі. Червоноармійське стало Кубеєм, а Жовтневе – Каракуртом. Що змінилося там? І чи варто боятися цього процесу? Ці питання ми задали і мешканцям, і представникам влади.
Мешканка Каракурта Валентина зізналася, що до нової назви звикла швидко. Зараз і не згадує, що колись жила у Жовтневому, доки не подивиться у паспорт – там ще стара назва. Це їй не заважає жити. Якщо треба буде щось міняти, то у сільській раді поставлять новий штамп. Це підтвердили й у старостаті Каракурта.
«Мешканцям села міняти документи не треба, а тим більше платити за це. Якщо є необхідність внести зміни до паспорта, то ми анулюємо старий штамп та ставимо новий штамп прописки з новою назвою села.
Міняти документи потрібно юридичним особам. Також потрібно мати копію документа, що підтверджує перейменування. Це можна зробити без нас. Верховна рада ухвалювала Закон про перейменування населених пунктів. Достатньо вкласти в документи, наприклад технічний паспорт на житлове будівництво, копію Закону – першу сторінку та аркуш із назвою села та все. Нічого не треба міняти. І не варто цього боятися. У нас не виникло проблем», – розповіла СТАРОСТА СЕЛА КАРАКУРТ ОЛЕНА ЖЕЧЕВА.
Після спілкування з керівниками та членами комісії залишилося відчуття недомовленості, бо й вони до кінця не знають, як буде організований процес громадського обговорення, тому ми звернулися до голови комісії з перейменування об’єктів топоніміки, секретаря Болградської міської ради ВІРИ НІКОЛАЄНКО. Забігаючи наперед, зазначу, що ситуацію це не прояснило. Але наше видання обіцяли сповістити про чергове засідання комісії, щоб наш журналіст мав змогу бути присутнім там особисто.
Віра Ніколаєнко сказала, що не вважає роботу з опитування громадян подвірним обходом, хоча й зауважила, що люди таки ходитимуть будинками та вулицями, щоб дізнатися думку людей. Хто саме цим займатиметься – нам так і не вдалося дізнатися. Чи буде голосування через інтернет – теж поки що не вирішено.
Ми поставили питання щодо парку ім. Пушкіна, який не внесений до списку на перейменування. Перейменування підлягає вул. Пушкіна, а парку ім. Пушкіна у переліку чомусь немає.
Голова комісії сказала, що щодо перейменування парку ім. Пушкіна не було звернень. Якщо громадськість міста вважатиме за потрібне внести його у перелік для перейменування і звернеться, його внесуть. Також Віра Ніколаєнко висловила сумніви, чи справді парк має ім’я Пушкіна (?!), чи він просто значиться як парк культури та відпочинку – їй потрібно подивитися містобудівну документацію.
Ми поставили це питання фахівчині міської ради, яка підтвердила, що парк справді має ім’я Пушкіна. Дивно, що секретар міськради в цьому сумнівається.
Чому він не потрапив до списку на перейменування – загадка. І щось нам підказує, що із перейменуванням у Болградській громаді буде ще багато проблем. І зрештою вина ляже на громадськість, яка не дала пропозиції чи не виявила активності.
Але це хибна думка, бо жителі громади заявляють про свою позицію, у тому числі й на офіційній сторінці міської ради у Фейсбуці – тільки їм ніхто не відповідає. Ось тільки одна думка – Сергія Мединського, батька загиблого від військової агресії росії Героя Максима Мединського.
СЕРГІЙ МЕДИНСЬКИЙ пише про те, чому потрібно позбавлятися старої топоніміки:
«Щоб позбутися російського клейма, яке вони ставили на всьому, до чого могли дотягнутися. Можливо саме тому в нашому місті та навколишніх населених пунктах так важко йде процес перейменування, що населення не може відчути себе вільними людьми, тобто залишаються рабами імперії, хоча її вже давно не існує.
У нас люди продовжують бити поклони расії, яка мріє знищити Україну та українців (всіх, хто мешкає в Україні, та почуває себе вільним людиною, а також усіх інших, навіть тих, хто їх чекає)».
Нас всіх чекає іспит на проукраїнську позицію. Але насамперед його має здати влада, бо саме вона виступає організатором заходів, доносить інформацію до населення, а не створює соціальної напруги.
Тетяна Терзі
Інтернет-видання Бессарабії
