Інколи будинки можуть розказати більше, ніж люди, бо вони несуть у собі відбиток часу і подій, що з ними відбувалися. Стіни, які спостерігали за радістю, або смутком мешканців, відбивають минуле в кожній тріщині та зношеній фарбі. Будинки, немов німі свідки, зберігають таємниці, які чекають на того, хто зможе розшифрувати їхні послання.
Один з таких будинків знаходиться на вулиці Училищна, 21. Історія цього будинку стала відомою завдяки розголошенню особистої справи Агури Василя Івановича – місцевого псаломника та активного громадського діяча.
Диякон Василь Агура народився 22 липня 1899 року у комуні Кароля II Ізмаїльського повіту. Навчався в духовному училищі в місті Ізмаїл, яке закінчив у 1915 році, потім продовжив навчання в духовній семінарії в Кишиневі і після 6-го класу семінарії був призначений кантором (півчим). У 1919 році він був призначений кантором у церкві Святого Георгія в комуні Нові Трояни Білгород-Дністровського повіту, згодом ставши мером цієї комуни.
Майбутній диякон Василь Агура також служив кантором у церкві Різдва Богородиці в Каракурті Ізмаїльського повіту. 1 травня 1933 року за поданим клопотанням його перевели до Кафедрального собору в Болграді.
У місті півчий Василь організував соборний хор і займався різноманітною громадською діяльністю: деякий час був помічником мера міста, президентом єпископату чоловічої гімназії, а також членом повітової ради. Обіймав посаду президента Ізмаїльського повітового співочого об’єднання, віце-президента Бессарабського співочого об’єднання, секретаря культурного комітету “Богда́на Петриче́йку Гашде́у”, цензора популярного банку “Буджак” та ін. За заслуги у своїй діяльності був нагороджений “Хрестом вірного служіння”, також був посвячений у сан диякона.
Під час першої радянської окупації (1940-1941) диякон Василь постраждав. У період з 6 липня по 1 серпня 1940 року співробітники НКВС у Болграді заарештували 12 членів колишнього міського комітету Народно-селянської партії, в тому числі й диякона Василя Агуру. Члени колишнього Болградського комітету НСП були різних національностей: болгари, румуни, серби і росіяни. Всі вони були звинувачені за статтями 54-13 і 54-11 КК УРСР в тому, що “перебували на службі у буржуазного уряду, сприяли гнобленню робітників і селян Бессарабії…, були членами комітету буржуазної Національно-селянської партії, вели активну боротьбу проти революційного руху і Комуністичної партії, поширювали наклепи про важке життя в СРСР”.
Суд над ними відбувся 5 червня 1941 року, всі були засуджені до 8 років ув’язнення, яке провели в різних таборах Сибіру.
Після відбуття терміну ув’язнення диякона Василя Агуру відправили в Красноярський край під домашній арешт. Він був реабілітований 26 січня 1959 року.