У першій половині ХІХ століття німці з Варшавського князівства, земель Вюртемберга, Баварії та Швейцарії переселилися до Бессарабії, яка нещодавно увійшла до складу Російської імперії. Царизм, прагнучи освоїти нові території, залучав працелюбних колоністів, які сприяли розвитку сільського господарства, ремесел і виноградарства. Журналістка інтернет-видання «Махала» дослідила причини, перебіг і наслідки переселення варшавських німців, використовуючи дані з книги «Статистическое описание Бессарабии собственно так называемой или Буджака» (1899), сайту «Енциклопедія сучасної України» (розділ «Німеччина»), сайту ГО «Краєзнавці Одещини» (розділ «Німецька колонізація Бессарабських земель») та звернулася за коментарем до екскурсоводки Арцизького історико-краєзнавчого музею.
Наполеонівські війни (1803–1815 рр.) в Європі, зокрема в Польщі та навколо Варшавського князівства, спричинили нестабільність і пошук безпечних територій для життя. До 1812 року південь Бессарабії, який знаходився під безпосередньою владою османських пашів і татарських ханів, був населений особливо рідко. Після російсько-турецької війни 1806–1812 років відбулася анексія Бессарабії, яка стала частиною Російської імперії. Для розвитку цього регіону імперія стала заохочувати переселення іноземних колоністів.
Німці з Варшавського князівства, яке перебувало під владою Франції, а після Віденського конгресу 1815 року підпало під контроль Прусії та Росії, шукали кращих можливостей через обмежений доступ до землі та політичну нестабільність. Російський імператор Олександр I запропонував вигідні умови для переселенців, щоб залучити німців, які були відомі своєю працьовитістю та організованістю. Їм надавали землю, звільняли від військової служби та податків на кілька десятиліть. Російська імперія координувала переселення через спеціальні органи влади, які займалися реєстрацією, транспортуванням і розподілом землі серед колоністів.
Згідно маніфесту Олександра І, опублікованого в 1813 році, уряд Росії надавав вихідцям з Варшавського князівства право користуватися всіма вигодами та перевагами урядових законів. Від переселенців вимагалося, щоб вони в основному займалися покращенням хліборобства, садівництвом та виноградарством. Колоністів звільняли від усіх податків та земських повинностей з моменту прибуття строком на 10 років, окрім платежу на користь бессарабського відкупника.
Незаможним сім’ям надавалася позичка строком на 10 років у розмірі 270 рублів. Усім іншим позичка призначалася залежно від майнового становища. Також кожна повна родина у вічне спадкове володіння отримувала шість десятин землі.
Усім нужденним видавали кошти на харчування з моменту прибуття. «Сверх того всъмъ вообще кормовая выдача денегъ нуждающимся въ пропитании со дня прібытия в Росию по пяти копеек на душу въ сутки по первую жатву или урожай хлъба» — книга «Статистическое описание Бессарабии собственно так называемой или Буджака» (1899).
Нові поселенці та їхні нащадки назавжди звільнялися від рекрутського набору та постою військових частин, за винятком випадків, коли війська проходили через ці поселення й зупинялися лише на короткий час для ночівлі та відпочинку.
Влада терпимо ставилася до колоністів, щоб залучити їх до освоєння територій, забезпечуючи їм релігійну свободу та право будувати церкви як частину вигідної колонізаційної політики. «Колонистамъ предоставляется право строить церкви на основваніи ихъ релігии, имъть своихъ священниковъ и вообще полная свобода въры» – книга «Статистическое описание Бессарабии собственно так называемой или Буджака» (1899).
Після завершення 10 пільгових років від моменту прибуття до Росії, колоністам надавався додатковий 10-річний термін для повернення коштів, отриманих у позику від державної скарбниці. Це був захід для пом’якшення фінансових труднощів, наданих новим колоністам, щоб вони не залишили території через неспроможність сплатити борг. А також уряд сподівався, що за допомогою цієї пільги переселенці встигнуть налагодити господарство, збільшити виробництво та створити стабільне середовище для подальшої економічної діяльності.
«Напевно, можу додати, що Російська імперія, як завжди, не дотримала слова, і колоністам було непереливки в перші роки їхнього життя тут. Умови були складними, але завдяки своїй організованості, дисципліні та взаємопідтримці вони змогли не тільки вижити, а й досягти значних успіхів у господарюванні. Їхній внесок у розвиток сільського господарства, ремесел та культури Бессарабії був дуже вагомим. Проте сьогодні історія бессарабських німців залишається малодослідженою, особливо тут, у нашому регіоні, оскільки більшість джерел написані німецькою мовою і залишаються недоступними для широкого загалу», – розповіла Надія Кочурова, екскурсоводка Арцизького історико-краєзнавчого музею, яка захоплюється дослідженням історії бессарабських німців.
Територія, призначена для поселення та господарювання вихідців з Варшавського князівства, охоплювала землі Бендерського та Ізмаїльського цинутів, загальною площею понад 115 тисяч десятин.
Колонії були розділені на 19 ділянок, з яких 17 уже були заселені, а дві залишалися пустопорожніми. Ці ділянки розташовувалися переважно вздовж річки Когильник, яка протікала через середину їхніх земель і слугувала джерелом води та зручним орієнтиром. У 1818 році колонії отримали офіційні назви згідно наказу імператора, хоча спершу мали тимчасові назви, надані місцевою владою Бессарабії.
На 1826 рік у колоніях мешкало 1846 сімей, а чисельність населення становила 4579 чоловіків і 4281 жінок.
Колоністи здебільшого займалися хліборобством, скотарством і садівництвом. За перші 13 років вони досягли помітних успіхів у господарюванні, хоча виноградарство залишалося на недостатньому рівні розвитку через брак спеціальних знань і робочих методів обробки. Попри це, клімат і родючий ґрунт Бессарабії були ідеальними для вирощування винограду, і ті, хто докладав зусиль, уже на третій рік отримували непогану врожайність.
Основними товарами для продажу стали коров’яче масло, сир і свійська птиця, які колоністи збували в містах Бессарабії.
Окрім сільського господарства, у колоніях розвивалися різноманітні ремесла. Вони виготовляли просте сукно, холст і тканини для домашнього вжитку. Серед Варшавських колоністів до Бессарабії прибули: 25 кравців, 45 шевців, 60 ткачів, 12 столярів, 30 теслярів, 15 каретників, 20 ковалів, 11 пекарів, а також 1 слюсар, 5 бондарів, 18 токарів, 18 каменярів, 7 пивоварників та 1 тютюник. Хоча фабрик і заводів у колоніях не було, розвиток ремісництва забезпечував потреби мешканців і приносив додатковий дохід.
Колонії першого округу
Колонія Кацбах (суч. Лужанка) розташовувалася в долині по обидва боки річки Аліяга. Її заснування датується 1822 роком.
Колонія Краснинська (суч. Красне) була заселена на луках долини річки Когильник, на правому березі цієї ж річки.
Колонія Кульмська (суч. Підгірне) заснована в 1815 році на вершині гори, за дві версти від правого берега річки Когильник. Поселення було побудоване в дві лінії й простягалося на 21 версту. Розташування колонії вважалося надзвичайно вигідним: місцевість була багата на джерела якісної води, а повітря завжди залишалося свіжим і чистим завдяки високому розташуванню поселення.
Колонія Малоярославецька 1-ша була заселена в дві лінії біля підніжжя гори, по обидва боки річки Киргиж-Китай, яка впадала в озеро Китай.
Колонія Малоярославецька 2-га заснована в 1822 році в долині річки Малий Киргиж, по обидва боки її притоки. Вона утворилася в результаті поділу колонії Малоярославецької 1-ї на дві частини для зручнішого обробітку полів.
Колонія Тарутинська розташовувалася по обидва боки струмка, що називався Анчокрак, який впадав у річку Когильник біля Краснинської колонії.
Колонія Теплицька розташовувалася на лузі долини Когильника, на правому березі однойменної річки, під підніжжям гори.
Колонія Фершампеуазька 1-а (суч. Садове) утворилася під підніжжям гори на лузі долини річки Когильник.
Колонія Фершампенуазька 2-а була заснована в 1822 році після поділу колонії Фершампенуазької 1-ї на дві, для вигіднішого обробітку полів та організації господарських осель. Вона була побудована на схилі гори, на лівому березі річки Алліяги.
Колонії другого округу
Колонія Арцизька 1-а розташовувалася при гирлі річки Чаги, на лівому березі, під підніжжям гори.
Колонія Арцизька 2-а була заснована в 1823 році по обидва боки струмка Джалаїр. Вона утворилася з колонії Арцизької 1-ї, яка була поділена на дві частини для зручнішого обробітку полів.
Колонія Березинська (суч. Соборне) розташовувалася на лузі долини Когильника, на лівому березі однойменної річки, була побудована правильними кварталами.
Колонія Бородинська (суч. Буджак) заснована в дві лінії на правому березі струмка Саки.
Колонія Брієнська (суч. Червоноглинське) поселилася на правому березі річки Когильника, під самими підошвами крутої гори.
Колонія Лейпцизька розташовувалася під підніжжям гори на лівому березі річки Когильника, при гирлі річки Скиноси.
Колонія Клястицка (суч. Весела Долина) стояла на правому березі струмка Саки, що впадає в річку Чагу, побудована в дві лінії.
Колонія Парижська (суч. Веселий кут) була заснована на лівому березі річки Когильника, під самими підошвами гори.
Фото з Вікіпедії
Інтернет-видання Бессарабії
