Дитинство жительки села Котловина Ренійської громади Пелагеї Касаджик припало на роки голоду. Вона пам’ятає, як разом із матір’ю працювала в колгоспі, їла сире просо та боялася померти від голоду. Сьогодні 91-річна жінка розповіла інтернет-виданню “Махала” про пережите, втрату рідних і людей, які допомогли їй вижити, а також поділилася своїм секретом долголіття.
“Я родом із села Котловина. Мої прадіди – з села Чишмікіой (Республика Молдова)”, – так починає свою розповідь Пелагея Касаджик, яка народилася у 1935 році. За її плечима – непросте дитинство, голод, втрата рідних, важка праця та ціле життя, присвячене родині, пам’яті й навчанню.
Про батька Пелагея Георгіївна згадує з болем. За її словами, його катували, били та погрожували, звинувачуючи родину в заможності: “Ми не були багатими. Батько був середнім господарем. Не бідний, але й не багатий. Жили як усі: мали хліб, працювали”.
Після цього родині довелося виживати в умовах голоду. Мати брала дітей із собою на роботу в колгосп.
“Мама брала нас на поле. Там було просо – два види, два сорти. Ми вручну збирали його і їли сирим», – пригадує жінка.
Її брат, який народився у 1929 році, у 16-річному віці поїхав до Рені. Там йому допомагали двоюрідні брати, завдяки чому він зміг вижити. А сама героїня залишилася вдома. Її порятунком стала рідна тітка – старша сестра матері.
“Я ходила в четвертий клас і казала їй: “Лелю, я помру з голоду”. А вона відповідала: “Не бійся, не помреш”», – пригадує Пелагея Георгіївна.
Вона згадує, як тітка передавала їй шматочок мамалиги чи копченого мʼяса, загортала їжу в рушник і наказувала: “Іди додому, до мами й брата. Нікуди не виходь і нікому про це не говори”.
Саме завдяки цій допомозі дитина змогла пережити голод.
Більше про своє життя Пелагея Георгіївна розповіла у відео.
Інтернет-видання Бессарабії
