Ренійська громада знову в жалобі. До рідного дому «на щиті» повертається уродженець села Орлівка солдат Арабаджи Сергій Дмитрович. 27 липня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу села Горіхове Покровського району Донецької області він зник безвісти. Майже рік рідні жили надією, молилися, чекали, однак підтвердилося найстрашніше. Про життя, мужність і жертовність Сергія Арабаджи журналісту «Махали» розповіла його сестра Олександра.
Сергій Арабаджи народився 24 лютого 1994 року в селі Орлівка. Він ріс у великій, дружній і працьовитій родині, де було семеро дітей. Сергій був найстаршим.
«Для молодших братів і сестер він був не лише старшим братом, а й справжньою опорою, прикладом мужності, відповідальності та доброти. Він завжди піклувався про рідних, був щирою, чуйною людиною, готовою допомогти кожному, хто цього потребував», — розповідає сестра Олександра.
Однак доля неодноразово жорстоко випробовувала їхню сім’ю. У 2010 році сталася страшна трагедія.
«Двоє молодших дітей, які народилися після Сергія, трагічно потонули в річці. Ця непоправна втрата назавжди залишила глибоку рану в серцях батьків, братів і сестер. Родина знайшла в собі сили жити далі лише завдяки взаємній підтримці, любові та вірі», — згадує Олександра про ті тяжкі дні.
Найбільшою радістю для Сергія була його донька Олександра, якій 10 років.
«Вона була його гордістю, сенсом життя та найбільшим щастям», — каже сестра воїна.
За словами сестри, із першою дружиною, Людмилою Гізелу, їхні життєві дороги з часом розійшлися. Пізніше доля звела Сергія з Іриною Генчевською, яка стала його коханою жінкою та майбутньою дружиною, з якою вони проживали в селі Катлабуг.
«Разом вони будували спільне життя, мріяли про майбутнє, створення міцної сім’ї та були щасливі поруч одне з одним. У їхньому домі панували взаєморозуміння, любов, повага та гармонія. Саме там Сергій працював, дбав про сім’ю та жив звичайним мирним життям. Усі, хто його знав, пам’ятають його як надзвичайно добру, працьовиту, щиру людину з великим серцем і відкритою душею», — розповідає Олександра Арабаджи.
Коли Україна потребувала своїх захисників, Сергій без вагань став на її захист. Він проходив службу у військовій частині А0224 і до останнього залишався вірним військовій присязі. 27 липня 2025 року, під час виконання бойового завдання поблизу села Горіхове Покровського району Донецької області, Сергій зник безвісти.
«Майже рік його рідні жили надією, що він повернеться додому. Кожен день був сповнений молитвами, болем, сльозами та очікуванням. Родина не припиняла пошуків, вірила та сподівалася почути добру звістку. Після проведення офіційних судово-медичних та молекулярно-генетичних експертиз, включаючи ДНК-дослідження з використанням зразків його батьків, особу загиблого було офіційно встановлено. Експертиза підтвердила, що загиблим військовослужбовцем є мій брат Сергій Дмитрович Арабаджи», — каже Олександра.
Для родини ця звістка стала ще одним страшним ударом. Після втрати двох дітей багато років тому батьки втратили і свого найстаршого сина — того, хто був їхньою гордістю, надією та опорою.
«Материнське серце пережило стільки випробувань, скільки не повинна пережити жодна мати. Переживши смерть двох дітей, вона знову змушена була проводжати у вічність свого найстаршого сина. Попри цей нестерпний біль, вона продовжує жити заради дітей, які залишилися поруч. Саме вони стали її силою, підтримкою та сенсом життя, допомагаючи їй вистояти перед горем, яке неможливо описати словами», — з болем говорить Олександра.
Сама Олександра дізналася про долю брата, перебуваючи за кордоном, у Румунії, де вона проживає та навчається.
«Звістка про долю брата стала для мене страшним ударом. Дізнавшись про це, я, не вагаючись, вже за дві години була в рідному селі Орлівка, поруч із матір’ю та своєю родиною, щоб підтримати їх у цей момент», — з болем у голосі розповідає вона.
Для рідних, друзів, побратимів і всіх, хто знав Сергія, він назавжди залишиться люблячим сином, турботливим батьком, найкращим братом, коханим чоловіком, вірним другом і справжнім героєм.
«Він віддав найдорожче — своє життя, захищаючи Україну, її свободу, незалежність і майбутнє. Світла пам’ять про Сергія назавжди житиме у наших серцях. Його доброта, мужність, людяність та жертовність ніколи не будуть забуті. Герої не вмирають. Вони назавжди залишаються в наших серцях. Вічна пам’ять герою України — Арабаджи Сергію Дмитровичу», – з почуттям говорить сестра полеглого захисника.
Фото надані Олександрою Арабаджи.
Інтернет-видання Бессарабії
