Учора ввечері пресслужба Ізмаїльського міського голови Андрія Абрамченка на його сторінці у Фейсбуці оприлюднила перелік «облаштованих сховищ, протирадіаційних укриттів та найпростіших укриттів, де можна перебувати під час повітряних тривог». На жаль, коментарі під цим постом відключили, не давши городянам можливості поставити запитання, що їх цікавлять, і просто висловитися з цього приводу. Саме ця карта опублікована на сторінці міського голови.
Невелика ремарка. Чомусь від початку повномасштабної війни сторінки міських, сільських, районних керівників як під копірку заповнюються переважно чужими постами, взятими із сайту Офісу президента, обласної ради та обласної адміністрації, а також інформацією про повітряну тривогу тощо. Корисна інформація місцевого рівня стала великою рідкістю, в той час, як люди на сторінці свого керівника шукають саме її…
Повернемося до укриттів. Коментарі – це завжди важлива складова будь-якого посту, адже за ними можна зрозуміти як правдивість викладеної інформації, так і людський настрій загалом. Обмовлюся, коментарі, які пишуть заради того, щоб образити автора чи просто хаяти всіх підряд, – не беру до уваги.
Своїми думками щодо оприлюдненого списку укриттів городяни все ж змогли поділитись, але під постом іншого автора – керівниці благодійного фонду «Берегіня» Даші Гайдукевич. Наведемо деякі з висловлювань.
Вікторія Чернишова: «Цілком можливо, що Київ дав наганяй, а місцева влада зробила відписку, розраховуючи, що повторного звернення не буде. Я знаю, що у Києві за цим суворо стежать і просять повідомляти про такі порушення. Там здебільшого все не так, як в Ізмаїлі…»
Тетяна Криштопенко: «Справжні бомбосховища опинилися у приватній власності, як це з’ясувалося у нашому будинку. Це жах”.
Тетяна Рабинович: «Що з того, що в 3 школі є, воно закрите на сто замків».
Ольга Москаленко: «Та й не лише плитка, ще стовпи змінюють, ремонт у виконкомі збираються робити (там сума, мама дорога, можна всі підвали, які служать укриттям, обладнати та упорядкувати). А хлопці військові поміч просять! У них навіть прожекторів немає, щоб підсвічувати ці мопеди, що летять((( Це просто жах! Місто не готове! 1,5 року війна в країні. Нічого не зроблено!».
Наталія Селезньова: «А у нас в Ізмаїлі укриттів немає. Взагалі. Яке це може бути укриття, якщо людина не зможе там перебувати: бетоновані приміщення із сирою підлогою, а точніше землею, грибком на стінах, трупами тварин. У яких немає елементарних пристроїв, щоб літні люди могли б сісти. Мені здається, що казимати петропавлівської фортеці виглядали краще…»
Ганна Плахіна: «Так, на жаль. Півтора роки війни, і ніхто нічого не робить і, мабуть, не збираються робити».
Ольга Соколюк: «Багато підвальних приміщень у приватній власності: у них розміщені секонд-хенди та інші магазини».
Наталі Гашинська: «Укриття передбачає вентиляцію, аварійний вихід, лавки щонайменше. На сьогоднішній день влада пропонує нам, мешканцям старого фонду, сараї для дров, не пристосовані для цих цілей. Не рекомендую нікому туди спускатися».
Inga Yanickaya: «У нас на Пароходній взагалі підвал купили у житловому будинку, лише мешканці про це не знали. Реально просто нікуди йти перечекати тривогу».
Ось така невтішна картина промальовується. Зазначу, що заради об’єктивності планую все ж пройтися за вказаними адресами та з’ясувати, якою є реальна ситуація на цих об’єктах. Цьому буде присвячено окрему публікацію.
Але все ж таки деякі думки хочу озвучити зараз. Ось один із фактів нашого сьогоднішнього життя, логіка якого незрозуміла. Під час повітряної тривоги замикаються на замок двері супермаркетів, магазинів, комунальних підприємств та організацій. Клієнти, які не потрапили всередину, стоять на вулиці біля дверей, чекаючи на закінчення тривоги. У чому логіка цього явища? Стояти на вулиці під дверима набагато безпечніше?
Інший момент. Якщо мешканцям багатоповерхівок пропонують ховатися у підвалах їхніх будинків, то що робити мешканцям приватного сектору? Адже мало хто має хороші підвали, які справді можуть служити укриттям, а не перетворяться у разі прильоту на могилу…
Ще одне болюче питання – укриття у дитячих садках. Виходячи з того, що досі, через півтора року (!) після початку повномасштабного вторгнення, працює лише пара чергових садочків, можна зробити висновок, що цим питанням навіть не заморочувалися… Дошкільнята півтора року сидять по хатах, не навчаються, не розвиваються в колективі. А працівники садків, що закрилися, не можуть повноцінно працювати та отримують гроші, на які не можливо прожити.Це головний біль і для працевлаштованих батьків, особливо для тих, хто отримує невелику зарплату і не спроможний найняти няню або віддати дитину в приватний дитячий садок, кількість яких на противагу бюджетним тільки зростає…
Справедливості заради варто зазначити, що за півтора року були обладнані укриття в медустановах, школах, палаці спорту. Але цього недостатньо, і проблему людей, які ніяк не пов’язані з цими об’єктами, не вирішує.
Питання укриттів – це питання першорядної важливості, і його потрібно вирішувати серед перших. Найцінніше – це життя людей, адже його неможливо повернути жодними способами, все інше реально відновити та відбудувати. Чи в Ізмаїлі інші цінності на першому місці?
Інтернет-видання Бессарабії
