У Ренійському історико-краєзнавчому музеї з’явилася нова незвичайна експозиція — виставка національних головних уборів. Уся ця краса, що увібрала в себе традиції з різних куточків світу, є частиною персональної колекції директорки музею Галини Маратаєвої. Тут можна побачити багато цікавого: від автентичної тюбетейки її батька-фронтовика до єврейської кіпи та розкішної філіппінської шапки з пташиного пір’я. Ця виставка стала не просто демонстрацією сувенірів, а справжньою етнографічною подорожжю. Про те, як збиралася колекція та до чого тут знахідка купи манекенів, пані Галина розповіла журналісту «Махали».
Історія цієї колекції глибоко особиста і бере свій початок від родинного коріння. Найперші експонати були привезені з Ташкенту, батьківщини батька Галини Василівни.
«Нинішня експозиція — це моя власна колекція головних уборів. З чого вона почалася? З батьківської тюбетейки. Мій батько Василь Медимович за національністю узбек. Він часто носив вдома тюбетейку, і в нас їх було багато. Усі вони ручної роботи, дуже цінні, адже є автентичними. Саме з них я і почала збирати свою колекцію», – розповідає Галина Василівна.
Коли вона з батьком поїхали до Узбекистану у 2003 році, там родичі подарували багато тюбетейок. Сама назва цього головного убору походить від тюркського слова «тюбе», що означає «вершина». Відома чорно-біла тюбетейка «Чуст» має чотири вишиті елементи у формі стручкового перцю (калампир). Вони вважаються оберегом, що захищає чоловіка від біди з чотирьох сторін світу.
«Згодом, коли батька вже не стало, ми поїхали туди знову у 2010 році. Там вже знали, що ми цікавимося такими речами, і чекали на нас. Тому усім подарували тюбетейки, і ми там їх носили. Хоча за місцевими традиціями тюбетейку має право одягати лише дівчина, а жінкам належить носити хустку, то для мене зробили виняток», – продовжує Галина Маратаєва.
Згодом колекція Галини Василівни розрослася і до неї входять експонати, привезені з різних куточків України та світу. Деякі подаровані друзями. Кожен виріб має свої унікальні назви, матеріали та призначення, за якими можна знайомитись з історією народу.
«Ми багато подорожую разом із нашим туристичним «Клубом вихідного дня» і я завжди звертаю увагу на те, які оригінальні капелюхи є в різних країнах. Якщо це доступний сувенір, що не дуже багато коштує, або якщо хтось нам його дарує — ми привозимо. Ось так і зібралася ця колекція. Але тут представлена лише половина, бо є багато повторів. Немає сенсу виставляти речі, які лише трохи відрізняються одна від одної. І тут немає сучасних сувенірних підробок, тут усе автентичне», – підкреслює директорка музею.
Розглядаючи експонати, можна вивчати географію та традиції різних народів.
«Ось, наприклад, українське чільце. Його носили на заході нашої країни. А це — молдавська кечула. А це привезено з Ізраїлю. Ось таджицький дівочий головний убір. Є також з Малайзії та Філіппін. А це — липованська кічка. Жінки покривали нею косу… Йдемо далі: «арафатка», арабська куфія і егаль, єгипетська шапочка, козацька папаха. А це грузинська вовняна шапка – головний убір чоловіків Сванетії. Ось ця — сучасна, можна сказати, радянська. Якщо пам’ятаєте, у старих фільмах багато персонажів ходили в таких тюбетейках. Як вона точно називається, я не знаю. Вона не є суто національною, це була просто мода на такі головні убори (фото нижче, – ред.). Ось це — із Саудівської Аравії. Це татарська, кримськотатарська. Це болгарська шалінка, українська хустка. А ось ця тюбетейка, вишита золотою ниткою, для дівчини-нареченої», – розповідає Галина Василівна про кожен з них.
Особливе місце на виставці відведено найціннішому — тій самій батьківській тюбетейці. На питання, чи дійсно батько її постійно одягав, директорка з теплом підтверджує: «Так, він її постійно носив. Вона ручної роботи, дуже давня, тому місцями вже пошкоджена».
Ідея організувати повноцінну виставку могла б ще довго чекати свого часу, якби не щаслива випадковість.
«До мене зателефонувала наша журналістка Антоніна Бондарева і сказала, що хтось викидає два мішки з манекенами-головами та запитала, чи не потрібні вони для музею? Я відповіла: «Звісно, треба!». І коли вона з чоловіком їх привезли, я подумала: «Це доля! Нарешті є на чому показати мою колекцію». До речі, у нас ще є мішок із головами-манекенами — можливо, виникне ідея для нової виставки. В світі тисячі національних костюмів, всі не збереш, але намагаюсь поповнювати своє незвичне зібрання. Незабаром в вересні день туризму та день колекціонера. Будуть дуже цікаві експозиції в музеї. Приходьте, будь ласка», – сказала на завершення Галина Василівна.
Інтернет-видання Бессарабії
