Інтернет-видання Бессарабії

Узбецька тюбетейка, гуцульське чільце, і не тільки: у  Ренійському музеї проходить виставка капелюхів

03 Серпня 2026 14:01
Микола Григораш
Узбецька тюбетейка, гуцульське чільце, і не тільки: у  Ренійському музеї проходить виставка капелюхів

У Ренійському історико-краєзнавчому музеї з’явилася нова незвичайна експозиція — виставка національних головних уборів. Уся ця краса, що увібрала в себе традиції з різних куточків світу, є частиною персональної колекції директорки музею Галини Маратаєвої. Тут можна побачити багато цікавого: від автентичної тюбетейки її батька-фронтовика до єврейської кіпи та розкішної філіппінської шапки з пташиного пір’я. Ця виставка стала не просто демонстрацією сувенірів, а справжньою етнографічною подорожжю. Про те, як збиралася колекція та до чого тут знахідка купи манекенів, пані Галина розповіла журналісту «Махали». 

Пам’ять про батька та узбецькі традиції

Історія цієї колекції глибоко особиста і бере свій початок від родинного коріння. Найперші експонати були привезені з Ташкенту, батьківщини батька Галини Василівни.

«Нинішня експозиція — це моя власна колекція головних уборів. З чого вона почалася? З батьківської тюбетейки. Мій батько Василь Медимович за національністю узбек. Він часто носив вдома тюбетейку, і в нас їх було багато. Усі вони ручної роботи, дуже цінні, адже є автентичними. Саме з них я і почала збирати свою колекцію», – розповідає Галина Василівна.

Коли вона з батьком поїхали до Узбекистану у 2003 році, там родичі подарували багато тюбетейок. Сама назва цього головного убору походить від тюркського слова «тюбе», що означає «вершина». Відома чорно-біла тюбетейка «Чуст» має чотири вишиті елементи у формі стручкового перцю (калампир). Вони вважаються оберегом, що захищає чоловіка від біди з чотирьох сторін світу.

«Згодом, коли батька вже не стало, ми поїхали туди знову у 2010 році. Там вже знали, що ми цікавимося такими речами, і чекали на нас. Тому усім подарували тюбетейки, і ми там їх носили. Хоча за місцевими традиціями тюбетейку має право одягати лише дівчина, а жінкам належить носити хустку, то для мене зробили виняток», – продовжує Галина Маратаєва. 

Географія експонатів: від сванської шапки до єврейської кіпи

Згодом колекція Галини Василівни розрослася і до неї входять експонати, привезені з різних куточків України та світу. Деякі подаровані друзями. Кожен виріб має свої унікальні  назви, матеріали та призначення, за якими можна знайомитись з історією народу.

«Ми багато подорожую разом із нашим туристичним «Клубом вихідного дня» і я завжди звертаю увагу на те, які оригінальні капелюхи є в різних країнах. Якщо це доступний сувенір, що не дуже багато коштує, або якщо хтось нам його дарує — ми привозимо. Ось так і зібралася ця колекція. Але тут представлена лише половина, бо є багато повторів. Немає сенсу виставляти речі, які лише трохи відрізняються одна від одної. І тут немає сучасних сувенірних підробок, тут усе автентичне», – підкреслює директорка музею.

Розглядаючи експонати, можна вивчати географію та традиції різних народів. 

«Ось, наприклад, українське чільце. Його носили на заході нашої країни. А це — молдавська кечула. А це привезено з Ізраїлю. Ось таджицький дівочий головний убір. Є також з Малайзії та Філіппін. А це — липованська кічка.  Жінки покривали нею косуЙдемо далі:  «арафатка», арабська куфія і егаль,  єгипетська шапочка, козацька папаха.  А це грузинська вовняна шапка – головний убір чоловіків Сванетії.  Ось ця — сучасна, можна сказати, радянська. Якщо пам’ятаєте, у старих фільмах багато персонажів ходили в таких тюбетейках. Як вона точно називається, я не знаю. Вона не є суто національною, це була просто мода на такі головні убори (фото нижче, – ред.). Ось це — із Саудівської Аравії. Це татарська, кримськотатарська. Це болгарська шалінка, українська хустка. А ось ця тюбетейка, вишита золотою ниткою,  для дівчини-нареченої», – розповідає Галина Василівна про кожен з них.

Особливе місце на виставці відведено найціннішому — тій самій батьківській тюбетейці. На питання, чи дійсно батько її постійно одягав, директорка з теплом підтверджує: «Так, він її постійно носив. Вона ручної роботи, дуже давня, тому місцями вже пошкоджена». 

Як непотрібні манекени дали старт виставці

Ідея організувати повноцінну виставку могла б ще довго чекати свого часу, якби не щаслива випадковість.

«До мене зателефонувала наша журналістка Антоніна Бондарева і сказала, що хтось викидає два мішки з манекенами-головами та запитала, чи не потрібні вони для музею? Я відповіла: «Звісно, треба!». І коли вона з чоловіком їх привезли, я подумала: «Це доля! Нарешті є на чому показати мою колекцію». До речі, у нас ще є мішок із головами-манекенами — можливо, виникне ідея для нової виставки.  В світі тисячі національних костюмів, всі не збереш, але намагаюсь поповнювати своє незвичне зібрання. Незабаром в вересні день туризму та день колекціонера. Будуть дуже цікаві експозиції в музеї. Приходьте, будь ласка», – сказала на завершення Галина Василівна. 

Поділитись
Зараз читають