У Білгороді-Дністровському жінки створили унікальне панно, яке не має аналогів в Україні. Вперше на полотні розміром 2,20 на 1,70 метра було вишито Аккерманську фортецю — головний символ міста. Про те, як народилася ідея створення панно, як відбувався процес вишивання та яке символічне значення має ця робота, журналістка інтернет-видання «Махала» поспілкувалася з головою ГО «Бережина» Тетяною Єсєналієвою.
Ідея створити унікальне вишите панно із зображенням Білгород-Дністровської фортеці вперше в історії України виникла 19 липня 2024 року. Авторкою цієї ідеї стала Тетяна Єсєналієва — голова громадської організації «Бережина» та засновниця арт-простору «Аккерман-сервіс», який був створений на початку повномасштабної війни у 2022 році.
«На базі нашого арт-простору ми почали формувати спільноту жінок та молоді, які залишилися в місті після початку повномасштабного вторгнення, намагаючись бути корисними своїй державі. Цей проєкт отримав назву “Залишаємося тут”. У нашому просторі вони займалися творчістю, а згодом навіть почали розвивати власні бізнеси. Ми організовували майстер-класи, концерти, покази мод, фестивалі, різноманітні заходи, в тому числі й благодійні», — розповідає Тетяна.
Метою створення панно було об’єднати людей довкола спільної справи в умовах війни. Зображення саме Білгород-Дністровської фортеці обрали не випадково, адже вона є символом стародавньої історії міста.
Ескіз майбутнього панно виконала на прохання Тетяни місцева художниця Ганна Гавриличенко. Він був створений кольоровими олівцями, щоб майстриням було легше орієнтуватися в переходах між відтінками.
Для роботи над панно майже нічого не купували — окрім великого органічного вовняного полотна розміром 2,20 на 1,70 м, яке Тетяна придбала у секонд-хенді. Нитки, яких зібралося цілих дві великі валізи, приносили жінки, які долучилися до вишивання.
«Завдяки натуральному полотну кольори виглядали напрочуд природно. Ми навіть збилися з рахунку, коли підраховували кількість використаних відтінків — їх виявилося понад 200», — ділиться Тетяна.
Спочатку учасниць дещо лякали масштаб панно та його ескіз, який містив лише загальні контури фортеці та горизонт, без зображення деталей. Однак жінкам дозволили вишивати у вільному стилі, під кураторством Тетяни та художниці Ганни.
«Ми збиралися раз на тиждень і працювали в обмеженому колі, але згодом до процесу змогли долучитися всі охочі, коли ми почали виносити панно на міські заходи. Зізнаюся, я особисто вишила третину полотна, бо дуже хотілося якнайшвидше побачити результат», — розповідає Тетяна.
Вона зізнається, що сьогодні важко точно підрахувати кількість людей, які доклали руки до створення панно. Проте були майстрині, які протягом останніх шести місяців регулярно приходили, не шкодуючи власного часу й сил, аби разом із Тетяною довести роботу до завершення. Серед них — Світлана Кудрявченко, Наталя Кравченко, Ганна Білоус і художниця ескізу — Ганна Гавриличенко.
«Панно вишивали гладдю. Ми не вимагали від учасниць якихось особливих навичок чи вмінь. Найбільші труднощі виникали при поєднанні кольорів, але, на мою думку, ми прекрасно впоралися з цією задачею», — розповідає Тетяна Єсєналієва.
Вона також зазначає, що про проєкт знали багато мешканців міста, однак не всі вірили в його успішне завершення, і сприймали ідею скоріше скептично. Та тепер, коли панно завершене, жінки довели, що здатні бути стійкими, підтримувати одна одну, довіряти й цілеспрямовано йти до спільної мети.
Під час роботи над панно кожна з учасниць проживала свій емоційний досвід: для когось це була форма медитації, для когось — спосіб позбутися стресу, для інших — прояв любові до рідного міста або випробування власних можливостей. Усі разом вони вкладали душу в спільну, важливу справу.
«Дехто з майстринь навіть плакав, коли ми завершили роботу. Бо в цей непростий воєнний час нас об’єднало щось світле й важливе. Кожна людина, яка змогла вишити хоча б частку цього панно, була від цього безмежно щасливою», — розповідає Тетяна.
Тетяна сподівається, що ця робота буде першою в серії їхніх спільних творчих ініціатив і започаткує повноцінне творче портфоліо. У планах — відкриття майстерні в межах арт-центру, де майстрині зможуть і надалі реалізовувати свої таланти та створювати красу.
Тетяна мріє подорожувати з панно Україною та за кордоном, щоб продемонструвати, які унікальні люди живуть на півдні нашої країни. Втім, вона розуміє, що реалізувати цю мрію буде непросто: через великі розміри полотна транспортування вимагає особливої логістики та чималих фінансових витрат.
«Найближчим часом я планую подати заявку на встановлення рекорду України. Сподіваюся, отримаємо офіційне підтвердження того, що наше панно — найбільше вишите панно в Україні та перше, на якому зображено Білгород-Дністровську фортецю», — розповідає Тетяна.
Вона впевнена, що арт-простір «Аккерман-сервіс» і надалі розвиватиметься. Нині там вже функціонують гончарна, ткацька та ковальська майстерні, художня студія, майстерня стринг-арту. Усі вони активно відвідуються як дорослими мешканцями Білгорода-Дністровського, так і дітьми.
«Ми не обмежуємо себе лише великими вишитими панно, ми прагнемо всебічного розвитку. У нас навіть працює дитячий табір для внутрішньо переміщених осіб. А також я регулярно висвітлюю нашу діяльність в Instagram — на офіційній сторінці арт-простору або у своєму профілі у Facebook», — додає Тетяна Єсєналієва.
Інтернет-видання Бессарабії
