У спортивній залі комунального закладу “Спорт для всіх” Болградської міської ради уже 26 років працює Семен Терзі – заслужений тренер України, майстер спорту СРСР і людина, для якої вільна боротьба стала не просто професією, а справжнім сенсом життя. Напередодні Дня тренера в Україні, якій відзначається 19 липня, він поділився з журналісткою інтернет- видання “Махала” історією свого шляху.
Семен народився й виріс у селі Дмитрівка Городненської громади, у багатодітній родині, де був середнім сином. Про боротьбу він почув ще дитиною – від дядька, який часто розповідав про свого друга, майстра спорту з самбо. «Бачиш? Хочеш чогось досягти – будь схожим на нього», – казав дядько щоразу, коли той приїжджав у гості.
Ці слова запали Семену в душу. Коли в школі задали написати твір на тему «Ким я хочу стати», він без вагань написав: хоче стати спортсменом і тренером, навчати дітей боротьби. Сьогодні, через десятиліття, можна сказати впевнено – ця дитяча мрія здійснилася повністю.
“Займатися вільною боротьбою я почав ще в школі, у селі Дмитрівка Болградського району. А після цього вступив до Одеського професійно-технічного училища – не тому, що не мав інших варіантів, а виключно заради можливості продовжувати тренування. У школі дивувалися: навіщо хлопцю з гарними оцінками йти в ПТУ? Але для мене вибір був очевидним”, – розповів Семен Терзі.
Після училища – армія, служба в Одесі, а після демобілізації – знову спорт. До 1989 року він активно тренувався й встиг виконати норматив майстра спорту СРСР. Та потім настали часи перебудови, з’явився бізнес і Семен певний час займався підприємництвом.
У 2000 році він зрозумів: справжнє покликання чекає на нього в спортивній залі. Відтоді й тренує дітей у Болграді.

Особливою сторінкою в його тренерській біографії стала робота з дітьми з порушеннями слуху, яка почалася у 2003 році.
“Спочатку було непросто, я хвилювався перед змаганнями, бо не завжди міг донести до вихованців усе, що хотів сказати. Тоді прийняв рішення і вивчив жестову мову. Заради своїх учнів. Якщо хочеш довести дитину до високого результату, ти маєш її розуміти”, – переконаний тренер.
Сьогодні він вільно спілкується жестовою мовою і каже, що вихованці навчили його ще однієї мови – можливо, найважливішої в його професії.
Коли Семен розповідає про своїх вихованців, його очі буквально сяють – гордістю і любов’ю до справи, якій він присвятив життя. І є чим пишатися.
Серед його учнів – чемпіони Паралімпійських ігор із дзюдо та вільної боротьби, володари срібних та бронзових паралімпійських медалей, а ще – численні призери чемпіонатів Європи та світу.
Тренер пояснює цей феномен просто: у Болградському районі, багатонаціональному краї, де живуть гагаузи, болгари, молдовани, боротьба у хлопців буквально в крові. Вони азартні, сміливі, кмітливі – і вчаться дуже швидко, майже на льоту.
Але секрет успіху, каже Семен, не лише в природних задатках.
“Вільна боротьба – це жорсткий і важкий вид спорту. Тут потрібно мати характер. Якщо його ще немає – ми допоможемо його виховати”, – говорить він дітям. А допомога ця можлива лише через щоденну працю, чіткі цілі та готовність не боятися труднощів.
У Семена є власна педагогічна філософія, яку він виніс і зі спорту, і з власного дитинства. Він ніколи не кричить на дітей одразу після поразки — лише вдома, разом, спокійно розбирає помилки, коли емоції вже вщухли. Саме так колись працював і його власний тренер: під час змагань — лише підтримка, а розбір помилок — потім.
«Якщо тренер любить дітей — це справжній тренер», — переконаний Семен. Для нього найважливіше не медалі, а стосунки з вихованцями. Він любить своїх дітей, а вони люблять його — і це, за його словами, найбільша цінність у роботі.


Є вислів, який Семен цитує особливо часто: «Єдина професія у світі, де вчитель стоїть на колінах перед учнем». Це не метафора — коли діти відпрацьовують прийоми в парах, тренер справді опускається на коліна, показує, виправляє, підказує. Сам він жартує, що головний результат його роботи — мозолі на колінах. Але жодної хвилини, проведеної в цій залі, не шкодує.
Сьогодні країна живе в умовах війни, і навіть наймолодші вихованці Семена відчувають це — по-своєму, дитячими способами. Але спортивна зала, як і раніше, наповнена голосами: зараз у тренера займаються близько 40 дітей.
Семен щиро вдячний батькам, які й надалі приводять дітей на тренування — хоча б заради їхнього здоров’я. А коли малі бачать медалі й кубки старших вихованців, у них з’являється ще більше бажання працювати й перемагати.
За 26 років роботи Семен Терзі не просто виховав чемпіонів обласного, всеукраїнського, європейського й світового рівня. Він показав сотням дітей Болградського району, що вільна боротьба — це не лише про силу й перемоги на килимі, а про характер, розуміння одне одного і про те, що спорт здатен робити людину сильнішою — не тільки фізично, а й морально.