Світлана Виноградова вже понад десять років працює в органах внутрішніх справ, із них 10 років – у слідчому підрозділі Болградського відділу поліції. Чому обрала такий фах і як працюється в переважно чоловічому колективі – Світлана розповіла для інтернет-видання “Махала”.
Світлана прийшла в органи внутрішніх справ у 2008 році. Спочатку працювала в Одеському міському відділі МВС на лінії «102». Вона завжди мріяла працювати в поліції, хотіла стати слідчою, викривати правопорушників і доводити їм, що такі дії не повинні відбуватися.
Спочатку батьки Світлани її мрії не поділяли. Батько пропонував їй стати фармацевткою або опанувати професію зубного техніка, тобто вибрати більш спокійну і, як він казав, «жіночу професію», бо робота в поліції, в його розумінні, це постійні чергування, відсутність вільного часу і особистого життя. Але Світлана наполягала на своєму. І цілеспрямовано йшла до своєї мети.
Щоб стати слідчою, Світлана здобула вищу освіту, закінчивши Одеську юридичну академію. Вийшла заміж і разом с чоловіком повернулася з Одеси до Болграда. В рідному місті зробила впевнений крок до своєї мрії – влаштувалася на роботу до слідчого підрозділу Болградського районного відділу поліції. Чоловік Світлани – військовослужбовець, їхня робота схожа – чергування, відрядження, затримки на роботі, велике навантаження, тому, за словами Світлани, він ніколи не докоряв їй, що вона щось не встигла або вихідний день провела на роботі, бо треба терміново здати звіт, а завжди її підтримував на професійному шляху.
«Мені подобається моя робота, я завжди хотіла цим займатись», – каже капітанка Світлана навіть через десять років. Зізнається, що зробила вибір свідомо і ніколи не пожалкувала про це.
Більшість колег Світлани – чоловіки. Запевняє, що ніколи не відчувала від них зневаги чи знецінення своєї роботи. Навпаки, в перші роки її підтримували, досвідчені кадри допомагали опановувати нелегку професію, ділилися досвідом. І зараз в їх слідчому підрозділі, який, до речі, очолює жінка, атмосфера взаємопідтримки й рівної участі у всіх справах.
Кожен і кожна виконує свої повноваження. Тому всі чергують згідно з графіком, якщо «пощастило» потрапити на чергування у свята чи Новий рік – то так тому й бути, спеціально мінятися чергуванням, щоб жінка побула на свята з дітьми й чоловіком – ніхто не буде. Але якщо треба допомогти чи є якісь сімейні обставини – колеги обов’язково підставлять плече і допоможуть.
А ще кожного року співробітники й співробітниці поліції здають профпідготовку. Спільні тренуванням проходять щотижня, не враховуючи індивідуальних занять. Всі бігають крос 3 км, підтягуються, відтискаються, опановують прийоми самооборони тощо. Раз на рік з області приїздять фахівці і приймають нормативи, які, до речі, залежать не від статі, а від віку. Тому жінка і чоловік одного віку здають однакові нормативи.
Існує стереотип, що жінкам в поліції не місце, бо важко не тільки фізично, але, насамперед, морально, бо доводиться зіштовхуватися з різними кримінальними елементами, часто не вихованими і грубими. Однак Світлана не погоджується з таким сприйняттям.
«Пам’ятаю свій перший виїзд на пригоду. Тоді діставали з озера потопельника. Так, неприємне видовище. А ще треба було його супроводжувати до моргу та бути на розтині. Не можу сказати, що я тоді була дуже вражена чи мені було погано від того, що я побачила. Я сприймала це як частину моєї роботи, на яку я погодилася і знала, що таке буде», – згадує Світлана.
Що стосується допитів затриманих, то зізналася, що ніколи не зіштовхувалася з фізичною агресією затриманих чи відвертою зневагою. Навпаки, насамперед вона намагається встановити психологічний контакт з затриманим і отримати всю необхідну інформацію. За роки роботи навчилася стримувати себе, коли затриманий провокує і хоче вивезти з рівноваги, обманює і намагається маніпулювати. Ось тут допомагає досвід і професіоналізм. «Можу дати відсіч», – зізналася Світлана.
«Чи змінила ваша робота ваш характер?» – не могла не спитати.
«Якщо ви хочете дізнатися, чи стала я більш зла, чи жорстка, то ні. Я стала більш серйозною, витриманою, до життєвих проблем ставлюся інакше – не вражаюсь. Але в іншому – все без змін», – ділиться Світлана.
Про емоційне вигорання на роботі вона чула, але особисто не відчувала. Зізналася, що буває втома від чергувань, навантаження, але після відпочинку вона знову у строю і робить свою справу. Відчуття від того, що могла зробити більше, але не зробила – такого теж не було, бо всі справи, які вела, закінчували в суді вироками, а не виправдуванням. А це значить, що справу свою зробила добре і те, заради чого сюди вона прийшла – показати правопорушникам, що так не можна робити – має конкретний результат.
Своє майбутнє Світлана пов’язує з правоохоронними органами, хоче розвиватися в професії і бути корисною. «Я сповнена сил, далі йду, є стимул зростати», – поділилася Світлана.
Інтернет-видання Бессарабії
