На околиці Задунаївки Арцизької громади є місце, де історія зливається з легендою – колодязь, названий на честь болгарського поета Христо Ботєва, який деякий час жив у селі. Колись сюди вели стежки, тут лунали голоси місцевої молоді, а джерельна вода втамовувала спрагу подорожніх. Сьогодні ж колодязь Ботєва опинився в забутті. Журналістка інтернет-видання «Махала» відвідала це історичне місце, щоб дізнатися, чи є шанс повернути йому друге життя та відновити його історичну значущість.
У східній частині села Задунаївка є місце, яке з плином часу опинилося в тіні людської уваги. Колись до нього вели добре втоптані стежки та дороги, але сьогодні природа поступово повернула собі ці шляхи.
Йдеться про колодязь, який у народі називають «Ботевото кладенче» (з болг. «колодязь Ботєва»). Піднявшись на високий пагорб, звідки відкривається мальовничий краєвид на Задунаївку та річку Киргиж-Китай, можна потрапити в яр, що в XIX столітті носив назву «Станчовото Дире» на честь жителя Задунаївки на їм’я Станчо.
До прибуття Христо Ботєва в Задунаївку колодязь, розташований у цьому яру, носив назву «Станчовото кладенче», а згодом був перейменований на його честь. Колодязь забезпечував Задунаївку чистою, джерельною питною водою. Це місце було улюбленим осередком зустрічей місцевої молоді. Щодня дівчата приходили сюди з відрами на коромислах, щоб набрати воду, а хлопці очікували на них тут, використовуючи цю нагоду для спілкування та знайомств.
Саме події пов’язані із перебуванням в Задунаївці Христо Ботєва Пєткова зробили це місце особливо значущим. Спогади про ті часи передаються з покоління в покоління, зберігаючи живу пам’ять про його присутність.
Для самого Христо Ботєва це місце стало особливим після знайомства з красунею Оленою Колєвою Дучевою на традиційних молодіжних вечорницях (седянках). У книзі Василя Ненова «Задунаївська бувальщина» Олена описується як найкрасивіша дівчина села, з косою, що спадала до самих п’ят, і яка полонила серце Христо з першого погляду. Згодом вони часто зустрічалися біля «Станчовото кладенче», куди Олена приходила по воду. Тут збиралася й інша молодь, яка по декілька годин спілкувалася розповідаючи одне одному цікаві життєві історії, а іноді парубки влаштовували тут між собою борцівські поєдинки.
Також Христо Ботєв приводив сюди своїх учнів, яких по суботам навчав військовій справі у лісі поблизу «Станчовото Дире». Серед тих, хто відвідував це місце, був і місцевий парубок Сава Терзі, який також прагнув здобути прихильність Олени Дучевої.
Якось, на свято Святого Георгія (Гергевден), Христо Ботєв приніс до колодязя написаний для Олени вірш «На кладенче, на извурчи». За спогадами близького друга Ботєва Миколи Сариогло, Сава Терзі дізнався про намір поета подарувати вірш своїй дівчині Олені і, охоплений ревнощами, викликав його на борцівський поєдинок. Христо намагався відмовитися від поєдинку та заспокоїти суперника словами, але Сава був невгамовним. Незважаючи на силу та кремезну статуру Сави, Ботєв здобув перемогу у поєдинку та зміг вручити Олені свій вірш.
«На кладенче, на извурчи» (уривок)
Снощи отидах на кладенчи
Зор зорничке, зор за вода
На кладенче, на изворчи
Зор зорничке, зор за вода.
Там заварях мамо момък
Зор зорничке, зор за вода
Там си поях ранян кон
Зор зорничке, зор за вода
Ранян коня ажимия
Зор зорничке, зор за вода
С мойто либе приказвахме
Зор зорничке, зор за вода
Мойти му думи думаши
Зор зорничке, зор за вода
Моей пърстен даваши
Зор зорничке, зор за вода
З книги «Очерки історії села Задунаївка» (Н. В. Малєв)
Принижений поразкою і маючи сильне бажання позбутися суперника, Сава вирішив помститися. Він написав донос, звинувативши Ботєва в організації революційної діяльності та розповсюдженні забороненої літератури. Через кілька днів Христо Ботєв був змушений таємно покинути Задунаївку назавжди.
Ще кілька десятиліть тому колодязь Ботєва був доглянутим: його накривали герметичною кришкою, над ним стояв навіс, а в середині була чиста джерельна вода, якою могли втамувати спрагу подорожні.
Сьогодні ж ситуація кардинально змінилася. Джерельна вода зникла, а сам колодязь опинився у занедбаному стані – його засипали сміттям, дах і кришка зруйновані, з одного боку осипалася земля і конструкція почала просідати. Спостерігати, як занепадає частина історії та народної пам’яті, справді боляче.
«Це місце пронизане історією та духом минулого. Тут дивовижна природа і особлива аура, яка притягує до себе. Звісно, той стан колодязя, в якому він знаходиться сьогодні, викликає сум, адже він пов’язаний не лише з життям видатного Ботєва, а й з історією наших пращурів. Проте ми повинні вірити, що пам’ять про це місце не зникне і воно знову заживе новим життям», – каже Ірина Данєва, директорка музею Ботєва.
Нещодавно з’явилася надія на відновлення цієї пам’ятки. Голова ГО «Відродження Бессарабії» Павло Гафінець оголосив про початок реставрації колодязя Ботєва. Меценат планує найближчим часом очистити його від сміття, укріпити конструкцію, провести зовнішнє оздоблення колодязя та впорядкувати територію навколо. Проєкт дає шанс повернути цьому місцю його історичне значення та зберегти пам’ять для майбутніх поколінь.
«Друзі, мета мого візиту в село Задунаївка – це колодязь Христо Ботєва. Ми плануємо його відреставрувати та відновити його історичну значущість. Наше громадське об’єднання займається реставрацією таких історичних пам’яток по всій Бессарабії», – розповів Павло Гафінець у своєму відеозверненні до підписників у соціальних мережах.
В статті використано інформацію з книг: «Очерки історії села Задунаївка» Н. В. Малєва, «Задунаївська бувальщина» В. Ненова, «Христо Ботев: Живот и Дело» Іван та Цвета Унджієви.
Якщо ви читаєте наші статті і вам подобається те, що робить інтернет-видання “Махала”, ви можете нас підтримати будь-яким донатом або ж стати членом нашої спільноти за посиланням.
Допоможіть нам робити якісний контент і говорити правду про життя на півдні Одещини.
Інтернет-видання Бессарабії
