Подарувати справжній будинок дитині, яка залишилася без батьківського тепла, здатність прийняти її як рідну, оточити безумовною любов’ю і змінити долю маленької людини — це велика праця та покликання. Саме такі люди створюють міцну основу майбутнього, доводячи, що чужих дітей немає. Серед тих, хто відкрив своє серце та подарував надійне майбутнє одразу чотирьом усиновленим дітям, — Віталій та Інна Ангельчеви з міста Рені. Історію становлення багатодітної родини і як вона живе зараз журналісту інтернет-видання «Махала», розповів її голова Віталій Ангельчев.
Історія великого сімейства Ангельчевих розпочалася понад десять років тому. Маючи двох власних дітей, сина 2004 року народження та доньку 2010 року народження, подружжя виховувало їх у турботі та гармонії. Однак після пережитої особистої трагедії в сім’ї — загибелі двох братів Віталія в автокатастрофах — у чоловіка зародилася ідея подарувати батьківське кохання дитині, яка залишилася без батьківського піклування.
У той час сім’я проживала в Одесі, куди вони переїхали раніше. Спочатку до обласного центру у 2013 році перебрався Віталій: він захворів та вирушив до Одеси на лікування, а потім знайшов роботу та згодом до нього перебралася дружина з дітьми.
«Ми поговорили з Інною і вона відразу підтримала мою ідею про усиновлення», – згадує Віталій.
Коли подружжя ухвалило це рішення, вони не знали, з чого розпочати оформлення документів. Тоді вони знімали півбудинку у пастора церкви євангельських християн-баптистів, до якої належать і самі, і Віталій звернувся до нього за порадою. Він підказав, що церква має зв’язки з дитячою установою в Березівці. Після дзвінка керівництву з’ясувалося, що там якраз чекає на свою сім’ю 4-річний хлопчик.
«Коли ми вперше приїхали знайомитись з Андрійком у розподільник у Березівці, сталося щось дивне. Хлопчик вибіг надвір, одразу підбіг до мене і обійняв за ноги. Діти в таких закладах дуже чуйні, вони щодня чекають на тата і маму. Це було схоже на знак над. Невдовзі з’ясувалося, що хлопчик, який народився у неблагополучній родині, мати якого позбавили батьківських прав, має молодшу сестру Настю, 2012 року народження, яка перебувала в дитячому будинку в Одесі. Пам’ятаю, дівчинка була виснажена. Не тому, що умови утримання там були погані – ні! Просто таким був на той момент її стан. Ми вирішили, що брат і сестра не повинні розлучатися і у 2014 році обох дітей забрали спочатку під опіку, а потім усиновили», — із теплотою згадує Віталій Ангельчев.
Але це був ще не кінець історії… З часом Ангельчеви повернулися з Одеси до Рені і через кілька років доля поставила перед їхньою родиною ще один відповідальний вибір: подружжя дізналися, що у їх усиновлених Андрія та Насті з’явилися молодші брат Мишко, 2015 року народження, і сестра Ангеліна, 2016 року народження, які також перебували у державній установі, та їх хотіла усиновити сім’я з Італії.
«У 2016 році, коли ми виїжджали на ПМП до США, нам зателефонували і сказали, що є ще дві дитини. Але в нас уже не було документів українців і квитки вже були на літак, але ми пам’ятали про них. У 2019 повернулися до України і лише у 2020 році восени забрали їх у родину. Адже саме ми мали пріоритетне право на їх усиновлення, оскільки ми вже усиновили їх старших брата і сестру, тому наполягли на тому, щоб забрати молодших дітей до себе, не дозволивши розлучити кровних родичів. Тобто майже рік боролися, щоб забрати їх. Виникли різні бюрократичні проблеми і ще ковид почався і теж вніс свої проблеми, але ми руки не відпустили і домоглися щоб дітей забрати в сім’ю. Навіть встигли ще на море їх відвезти до Одеси – вони вперше побачили море. Малята мали особливості здоров’я: дівчинка мала проблеми зі зором, а хлопчик виявився глухонімим і мав невелику затримку розумового розвитку», – розповідає Віталій Ангельчев.
Віталій та Інна оточили їх любов’ю та турботою. Сьогодні молодші діти виховуються у сім’ї під опікою, але з перспективою швидкого повноцінного усиновлення, як і їхній старший брат і сестра.
«У їхньої біологічної матері семеро дітей. Найстарший живе з батьком у Березівці, четверо виховуються у нашій родині, а ще двоє братів-близнюків були усиновлені сім’єю з Мексики. Може, в майбутньому нам вдасться розшукати її, щоби діти познайомилися зі своїми братами», — каже Віталій.
Нині родина Ангельчевих проживає у місті Денвер, штат Колорадо (США). Переїзд відкрив перед дітьми великі можливості для навчання та розвитку. Вони займаються спортом, плаванням і, зокрема, освоюють зимові види спорту, наприклад, катання на лижах, і особливо, за словами Віталія, досяг успіху Мишко.
«Завдяки американській державній підтримці та спеціалізованим програмам Мишко забезпечений слуховим апаратом вартістю 5000 доларів, з ним займаються логопеди та сурдопедагоги, а незабаром він має операцію з вживлення мовного імпланту вартістю 100 тис. доларів, і все це за рахунок держави. Маленькій Ангеліні, яка мала одне око трохи менше, також успішно провели медичну процедуру і тепер обидва очі у неї відкриваються однаково. І також абсолютно безкоштовно!», — розповідає Віталій.
Крім цього, за його словами, на дітей на рівні держави виділяється й інша допомога – продуктова картка на 700 доларів на місяць та ще 300 доларів готівкою на молодших дітей.
«Ми з дружиною теж не сидимо склавши руки. Я за фахом будівельник, працюю, також займаюся продажем автомобілів в Україні. Дружина теж працює, доглядає за наймом за літньою жінкою. Одним словом, крутимось. У Денвері ми знімаємо будинок, де діти мають усі зручності», — додає батько сімейства.
Незважаючи на облаштування за океаном, зв’язок із рідним краєм у родини не переривається.
«У нас у Рені сімейний бізнес, є міні-готель, відкритий ще 2015 року, який щоліта приймає туристів з усієї України та Європи. Коли 2022 року розпочалася повномасштабна війна, у нас у готелі зупинялися переселенці. Багато хто платив за номери, але тих, хто не міг, ми селили безкоштовно… Зараз я в США, але регулярно повертаюся додому, контролюю бізнес та веду справи на батьківщині, розриваючись між Америкою та Україною, бо забути рідні місця просто неможливо. Дуже за Україною, рідним Рені нудьгують і діти, щоб побігати великим двором, якого немає в будинку в Америці, тому з нетерпінням чекаємо, коли на нашу землю прийде довгоочікуваний мир», — з почуттям каже Віталій.
17 вересня, коли в Україні відзначався День усиновлення, в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті відбувся круглий стіл, де вшановували людей з великими та відкритими серцями, які взяли на себе відповідальність за долі підростаючого покоління. Серед тих, кого відзначили за самовіддану працю, безмежну любов до дітей та особистий внесок у розвиток сімейних форм виховання був і Віталій Федорович Ангельчев — він був нагороджений Почесною грамотою Ізмаїльської районної державної адміністрації.
«Я навіть не знав, що буде і мені грамота, і звичайно це не тільки моя заслуга, але й моєї улюбленої дружини Інни!», – каже Віталій.
Додамо, що історія сім’ї Ангельчевих — це, без перебільшення, яскравий приклад того, як щира віра, доброта і наполеглива праця здатні перемогти будь-які перепони, подарувавши дітям щасливе дитинство, а батькам — справжній сенс життя.
Фото зі сторінки Віталія Ангельчева у Фейсбуці.
Інтернет-видання Бессарабії
