Уродженець міста Кілія Дмитро, який сьогодні несе службу в Ізмаїльському прикордонному загоні, не дуже говіркий, тому подробиці свого особистого життя та бойового шляху розповідає неохоче. Хоча розповісти йому є що, адже він у війську з 2014 року.
Історію воїна на псевдо Алекс розповіли в пресслужбі Ізмаїльського прикордонного загону.
У 2014 році Дмитро, спостерігаючи за подіями на Донеччині, не зміг бути осторонь та доєднався до лав однієї з механізованих бригад ЗСУ. Тоді він був переконаний, що ворога вдасться швидко витіснити з території України. Але під час підготовки на полігоні, зрозумів, що їх готують до запеклої війни.
Алекс був командиром бойової машини – РСЗВ «Град». Декілька місяців інтенсивної підготовки та тренувань на полігоні і Дмитро вирушає для виконання завдань на Харківщину, а згодом – на Донеччину.
«Там ми з побратимами більше року знищували ворожу техніку та особовий склад загарбників. Оскільки тоді квадрокоптерів у нас практично не було, координати місць, де знаходилися окупанти та колони їхньої техніки, нам надавали коригувальники, яким нерідко доводилося пробиратися в тил ворога», – згадує Дмитро.
Одного разу Дмитру та його екіпажу, щоб знищити колону російської техніки, теж довелося побувати в тилу противника.
«На початку 2015 року російські війська пішли у наступ. Далі вони перекрили останню дорогу Дебальцеве – Бахмут, що вела до наших. Були важкі бої. Нам з побратимами тоді вдалося вирватися з котла. Частина моєї душі залишилася там з побратимами, які полягли, боронячи Україну. І тільки вони є справжніми героями», – ділиться прикордонник.
Свій позивний Дмитро отримав на війні. «Мій екіпаж мав позивний Алекс, тому й мене стали так само називати», – каже він.
Після демобілізації Дмитро працював водієм. «Мене часто запрошували до навальних закладів, щоб розповідати дітям про героїчну боротьбу захисників нашої Батьківщини», – пригадує він. Під час таких заходів, згадуючи ті пекельні події, Дмитро і сам надихався героїзмом своїх побратимів, тому цивільним побув не довго та вже у 2016 році пішов до лав прикордонників. Серед місць служби Алекса був й незламний острів Зміїний.
З початком повномасштабного вторгнення прикордонник брав участь в бойових діях на Запорізькому напрямку. Тут вже йому інколи доводилося бути коригувальником. Відслідковуючи переміщенні ворогів, він передавав необхідну інформацію Силам оборони, які у свою чергу їх знищували.
«За допомогою технічних засобів спостереження ми дивилися прямо на Запорізьку атомну електростанцію. Бачили як звідти виїжджали військові рф, бачили як вони стріляли по наших населених пунктах, зокрема по Нікополю та Марганцю. Фіксували пуски ракет на Дніпро та Кривий Ріг», – ділиться прикордонник.
Сьогодні Алекс продовжує службу в Ізмаїльському прикордонному загоні, бере активну участь у відбитті нальотів ворожих дронів-камікадзе, яким росіяни атакують Одещину.
Героєм чоловік себе не вважає.
«Я не герой і не хочу ніякої слави. Герої ті, хто не повернулися з війни», – каже прикордонник.
Головна мрія Дмитра сьогодні – перемогти ворога та продовжити службу на мальовничому острові Зміїний.
Інтернет-видання Бессарабії
