Померла відома в Бессарабії журналістка Ганна Пєнєва, яка називала себе Ганна Бессарабська-Таврійська. З 1990 року вона жила в Одесі. Останні роки життя провела на батьківщині, в Болгарії.
Ганна народилася в стародавньому болгарському місті Велико Тирново. Закінчила Великотирновський університет за спеціальністю «російська філологія», потім вивчала співи, режисуру та диригування в Софії. Але не залишилася в Болгарії, бо, за її словами, відчувала сильну тягу до України.
В лютому 1990 року їй запропонували роботу в Одеській телерадіокомпанії, тут з метою збереження болгарської культури почала виходити програма «Роден край» на болгарській мові.
Її передачі розповідали про звичаї, традиції бессарабськиї болгар, відомих людей і простих працівників, талановитих сільських мешканців і городян.
Як журналістка, співачка та актриса Ганна Пєнова внесла значний вклад в збереження культури та історії бессарабських болгар, її поважали і шанували.
Вона – почесна жителька сіл Кубей і Городнє. Зняла багато сюжетів про мешканців цих сіл, записувала виступи народних колективів. Але не обділяла увагою й інші болгарські села, бо поставила за мету відвідати їх всі. Так і робила всі роки, поки працювала в Україні.
Якось Ганна розповіла в одному з інтерв’ю журналістам болгарськиї ЗМІ, що мова болгар Бессарабії відрізняється від її літературної мови, спочатку вона навіть не все розуміла, але в цьому вона бачила велике значення мови, яку зберегли болгарські переселенці.
А ще вона згадала випадок з свого життя, як відвідала концерт, який відбувся на сцені Городненського Будинку культури.
«Коли жінка вийшла на сцена і заспівала – я перестала дихати. Я вибігла на вулицю, бо я плакала. Ця пісня була про рабство. Я повернулася в зал – жінка все ще співала. Коли я заспокоїлася, то в голові засіло питання: чому вони тут, а не в Болгарії? Було дуже важко прийняти, що є болгари, яких не знають в Болгарії. Поступово я до цього звикла, але щоразу, коли вони співали, я плакала. Насправді, я оплакувала це 500-річне рабство, яке вигнало їх з рідної країни», – сказала Ганна.
Такою її запам’ятають – емоційною, сильною, небайдужою, вона жила з любов’ю в серці до Бессарабії. І мешканці відповідали їй взаємністю.
Архівні фото надані директором Кубейського історико-етнографічного музею Михайлом Сакали.
Інтернет-видання Бессарабії
