Вісім років на війні, втрата побратимів, тяжке поранення та тривале відновлення. Війна змінила життя Віталія Унгуряна з Арциза, але після звільнення з військової служби він не залишився осторонь чужих проблем. Сьогодні чоловік допомагає ветеранам знаходити можливості для реабілітації, а родинам загиблих, полонених і зниклих безвісти військових — оформлювати документи та отримувати належні виплати. Про службу, відновлення, побратимство та допомогу тим, хто переживає наслідки війни, Віталій розповів журналістці інтернет-видання «Махала».
Віталій Унгурян родом з Арциза. На військову службу він пішов у 2007 році, після закінчення Одеської державної академії холоду. У 2016 році чоловік добровільно подав рапорт про переведення до 56-ї окремої Маріупольської бригади. Відтоді його життя було пов’язане з війною на сході України.
Військовослужбовець брав участь в антитерористичній операції, операції Об’єднаних сил, а повномасштабне російське вторгнення зустрів на Донеччині. Його підрозділ перебував у районі Водяного, Пісків та інших населених пунктів поблизу Донецького аеропорту.
За його словами, до повномасштабної війни вони з побратимами встигли добре познайомитися, здружитися та стати справжньою командою. Втрати були й тоді, однак після 24 лютого 2022 року ситуація змінилася кардинально.
«До повномасштабного вторгнення ми всі перезнайомилися, подружилися. Полеглих в нашому батальйоні майже не було. Можливо один-два на рік. А коли вже почалося повномасштабне вторгнення, за день ми стали втрачати 20–30 і більше людей: загиблих, зниклих безвісти…», — згадує Віталій.
Після лютого 2022 року його підрозділ залишив Водяне. Згодом військових перекинули до Гуляйполя. Там вони пробули лише день, але й за цей час зазнали значних втрат.
«Тоді за день ми втратили майже чверть батальйону. Це було важко витримати психологічно й морально», — розповідає чоловік.
У 2024 році Віталій опинився у Слов’янську та Краматорську, де дістав серйозне поранення.
Спочатку Віталій переніс контузію. Однак через кілька місяців його стан різко погіршився: він впав у кому, а згодом втратив можливість ходити.
Військову службу йому довелося залишити. Попереду було тривале відновлення, і важливу роль у ньому відіграла дружина.
«Завдяки дружині я відновився, а зараз нормально ходжу і добре себе почуваю», — каже Віталій.
Та повернення додому не означало, що всі труднощі залишилися позаду. Після багатьох років на фронті, де поруч постійно були побратими, звичайне цивільне життя виявилося для нього непростим випробуванням.
Чоловік згадує, що після лікування близько трьох місяців перебував удома. Дружина ходила на роботу, діти — до школи, а він залишався сам. Бракувало не лише звичного руху, а й людей поруч, розмов і відчуття спільності.
«Ти лежиш сам: дружина на роботі, а діти в школі. І ця тиша просто тисне на мозок. Хочеться спілкування. Я звик за вісім років, що постійно хтось поруч», — розповідає ветеран.
На фронті військові звикають бути частиною колективу, разом виконувати завдання та підтримувати одне одного. Після повернення додому Віталію довелося заново пристосовуватися до життя.
Попри пережите, він зізнається, що думки про повернення до війська виникали вже не раз і що двічі він був близький до такого рішення, однак дружина поки не підтримує його намір.
Війна змінила не лише життя самого Віталія, а і його родини. У 2021 році його донька поїхала до США за програмою обміну FLEX. Тоді вона навчалася в десятому класі й мала повернутися додому в березні 2022 року.
Однак почалося повномасштабне російське вторгнення, і дівчина залишилася у США. Замість запланованого повернення додому родина опинилася по різні боки океану.
«Зараз я її бачу тільки через телефон. Вона навчається в Техаському університеті і можна сказати, що вже «приросла» до родини, яка прийняла її за обміном», — розповідає Віталій.
Після звільнення зі служби Віталій почав працювати у сфері супроводу ветеранів. Тепер він допомагає людям, які повернулися з війни з пораненнями, мають інвалідність унаслідок бойових дій або потребують підтримки під час адаптації до цивільного життя.
Одне з основних завдань у його роботі — допомогти ветеранам зібрати необхідні документи та потрапити на реабілітацію. Віталій розповідає, що направляє людей до різних центрів в Україні. Серед них — заклади в Моршині, психологічний центр «Лісова поляна» та центр Recovery в Одесі.
Важливим напрямом роботи є підтримка родин загиблих військовослужбовців. Ветеран допомагає їм оформлювати статус члена сім’ї загиблого, готувати документи для отримання одноразової грошової допомоги та пенсійного забезпечення.
Окремої уваги потребують сім’ї військових, які зникли безвісти або перебувають у полоні. У таких випадках допомога з документами поєднується з постійним спілкуванням і підтримкою рідних.
Окрім цього, він допомагає родинам подавати заявки до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Міжнародного комітету Червоного Хреста та Національного інформаційного бюро. Також разом із рідними оформлює документи для отримання виплат від військової частини й стежить за змінами статусу військовослужбовців.
«Я розумію, що кожна родина переживає свою історію, а за документами, заявами та виплатами стоять люди, які чекають на звістку про близьких. Тому моя робота не обмежується консультаціями: я вислуховую рідних, спілкуюся з ними та намагаюся підтримувати їх у складні моменти», – наголошує Віталій.
Попри складність цієї роботи, саме вдячність людей дає йому розуміння, що він на своєму місці.
«Дуже приємно, коли людина щось отримала, приходить і каже: “Ой, дякую, дякую”. Тоді розумієш, що недарма прийшов на цю роботу, просидів цілий день і комусь допоміг», — ділиться ветеран.
Ветеранська спільнота Арцизької громади для нього — це не лише можливість обмінюватися досвідом, а й спосіб повернутися до активного життя. Він намагається залучати ветеранів до спільних заходів, зокрема до змагань з адаптивних видів спорту.
На початку червня возив Віталій групу ветеранів до Болграда на спортивні змагання. Згодом вони побували на триденних зборах в Сергіївці, де займалися стрільбою з лука, грали в хокей на траві, теніс та брали участь в інших активностях.
На такі заходи він намагається возити по 15–20 людей. Для ветеранів це можливість зустрітися, поспілкуватися, спробувати щось нове й не залишатися наодинці зі своїми переживаннями.
Віталій переконаний, що спільний досвід допомагає людям краще розуміти одне одного. Навіть якщо вони служили на різних напрямках, їм часто є про що поговорити.
Розмірковуючи про майбутнє України, ветеран говорить про відновлення країни та повернення військових до мирного життя. Водночас він розуміє, що цей процес буде непростим.
Чоловік провів на війні вісім років, а частина його побратимів перебуває там значно довше. На його думку, людям, які роками жили в умовах фронту, буде важко знову звикнути до цивільного життя.
«Коли військові повертатимуться, вони повернуться зовсім в інше життя» — каже Віталій.
Він сподівається, що Україна відновиться, а суспільство зможе подолати наслідки війни. Але наголошує, що важливо не забувати тих, хто не повернувся.
«У нас такий народ, що ми все витримаємо, усе зробимо, усе відбудуємо й пам’ятатимемо всіх, хто загинув через цю війну», — підсумовує ветеран.
Інтернет-видання Бессарабії
