За кожним ім’ям у списку полеглих воїнів стоїть окрема людська доля — з любов’ю близьких, нереалізованими мріями, простими радощами та тихим болем непоправної втрати. Житель міста Рені Юрій Георгійович Мороглу був саме такою людиною: щирою, чуйною, з великим і добрим серцем. Простий ренійський хлопець, який пройшов шлях від роботи в депо до командира на передовій, виявив на фронті справжню мужність і до останнього подиху допомагав побратимам. Про те, яким Юрій був у мирному житті, як ріс та яким запам’ятався рідним, в інтерв’ю журналісту інтернет-видання «Махала» розповіла його старша сестра Олександра Андрущій.
Юрій народився у Рені 9 жовтня 1981 року. Незабаром йому могло б виповнитись 45 років. Доля сім’ї від початку склалася непросто: батько загинув в автокатастрофі, коли Юрі було лише три з половиною роки. Усі турботи про малюка лягли на плечі Олександри.
«Я найстарша, а він наймолодший. Усього нас було троє: наша сестра померла ще 2007 року. У нас із Юрою різниця шістнадцять років, тому можна сказати, що я його виростила та виховала. Перш ніж вийшла заміж, він завжди був у мене на руках. А коли ми з чоловіком і дитиною повернулися в Рені, братик знову фактично перебував під моєю опікою: коли наш батько загинув в автокатастрофі, мені було дев’ятнадцять років, а йому всього три з половиною роки і все було на мені. Я водила його в дитячий садок “Сонечко” в порту, забирала звідти і вела до себе на роботу – я тоді працювала в перукарні біля лікарні. Отак і бігала з району лікарні в порт і назад. Він справді виріс у мене на руках», — згадує Олександра той час.
Пізніше, 1987 року, коли чоловік Олександри закінчив школу прапорщиків, його відправили до Тирасполя і старша сестра з родиною переїхали. Але Юрко ніколи не втрачав зв’язку з нею: кожні шкільні канікули він сідав на поїзд Рені-Кишинів і їхав до неї в гості.
Після закінчення дев’яти класів середньої школи №2 Юрій розпочав трудовий шлях. Спочатку працював на шиномонтажі, допомагаючи чоловікові сестри, потім влаштувався у місцеве залізничне депо. Коли в депо пройшли скорочення, він поїхав до Одеси, де працював у будівельній бригаді та брав участь у ремонті великих об’єктів.
Ті, хто знав Юрія Мороглу, пам’ятають його як виключно світлу та чуйну людину. У 18 років його призвали на термінову службу, що він проходив у Котовську (нині Подольськ). Там він прийняв присягу, а сестра з чоловіком приїжджали підтримати його в цей важливий день.
«Він був справжнім “рубахою-хлопцем”, дуже добрим, чуйним, нікому ні в чому не відмовляв. За все життя я від нього не чула жодного поганого слова. Чудова була людина», — описує характер брата Олександра.
Із початком повномасштабної війни Юрій став на захист України. На фронті його цінували за надійність та мужність, і незабаром призначили командиром. Бої точилися на Донецькому напрямку.
Свій останній і найголовніший подвиг Юрій здійснив на Покровському напрямі, рятуючи товаришів по службі. Про деталі того бою Олександра дізналася пізніше від його бойового побратима:
«На фронті, коли він загинув, його якраз призначили командиром. Про це мені пізніше розповідав його товариш по службі. Їх направили на Покровський напрямок. Юрко виніс із поля бою трьох поранених хлопців, пішов за четвертим — і все…», — розповідає сестра воїна.
Після цього бою Юрій півтора року вважався зниклим безвісти. Лише наприкінці грудня 2024 року у рамках обміну тілами загиблих вдалося повернути останки воїна. Ідентифікація проходила за ДНК-експертизою, про результати якої сестрі повідомили восени.
«6 листопада минулого року мені зателефонували з поліції та повідомили, що тіло мого брата ідентифіковане, і запитали, хто приїде на похорон. Я відповіла, що приїду сама, бо мати не зможе за станом здоров’я, їй уже 85 років. Я поїхала сама і 13 листопада минулого року Юра поховали в Одесі на Західному цвинтарі. Найближчим часом на Алеї Слави у Рені планують встановити його портрет», – розповідає Олександра.
Пам’ять про Юрія Мороглу назавжди залишиться в серцях земляків і коли його портрет буде встановлений на Алеї Слави в Рені, то кожен мешканець громади зможе віддати шану героєві. Життя Юрія обірвалося зарано, але його справжній героїзм назавжди вписаний в історію нашої країни.
Нещодавно сестрі загиблого захисника вручили державну нагороду Юрія Мороглу – орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Фото надані Олександрою Андрущій.
Інтернет-видання Бессарабії
