Житель Татарбунарської громади Петро Рибін — митець, для якого живопис став способом не лише бачити світ, а й осмислювати його. Кілька десятиліть тому він оселився на Одещині й відтоді долучається до культурного життя Бессарабії: працює з дітьми, організовує виставки, бере участь у мистецьких заходах і продовжує розвиватися як художник. Про свій творчий шлях, поєднання живопису з журналістикою та мистецькі пошуки Петро Рибін розповів журналістці інтернет-видання «Махала».
Його батьки походили з Донбасу, де пережили переслідування НКВД. Мати свого часу перебувала в німецькому концтаборі, а згодом п’ять років провела у засланні. Пізніше родина виїхала на Кубань, де й народився в 1954 році майбутній художник Петро Анатолійович Рибін.
Але виріс Петро у Гуляйполі Запорізької області, батьківщині його матері. Тут минули його дитячі та юнацькі роки. Малювати він почав змалку, а в школі постійно був редактором газети.
Проте професійну освіту спочатку здобував у військовій сфері. Закінчив Одеське вище артилерійське командне училище, після чого служив у Німеччині. Саме там у 1976 році відбулася подія, яка вплинула на його подальше захоплення живописом.
Одного разу він зайшов до художньої крамниці й побачив широкий вибір професійних фарб і матеріалів. Для людини, яка раніше не мала легкого доступу до таких речей, це стало справжнім відкриттям.
«У нас тут фарби не було. А там — повний вибір. Все, що душа бажає. Це спонукало мене почати більше займатися живописом», — пригадує митець.
Тоді важливу роль у його становленні відіграв кримський живописець Олексій Бивостоцький — професійний художник і член Спілки художників. Він став першим наставником Петра.
Знаковий етап життя художника минув у Тбілісі, в Грузії. Там Петро вступив заочно в Московський університет, де став опановувати живопис і скульптуру на кафедрі образотворчого мистецтва. У Тбілісі сформувалося його творче оточення. Художник керував студією при окружному Будинку офіцерів, організовував виставки та спілкувався з професійними художниками. Серед тих, хто бував у його студії, був і відомий режисер Сергій Параджанов.
Ще однією важливою людиною в його творчому житті став український художник Олексій Отрешков, який також жив у Тбілісі. За словами Петра Рибіна, вони вісім років разом працювали, подорожували горами та писали картини в різних місцях.
Розпад Радянського Союзу змінив життя багатьох людей. Петру Рибіну довелося звільнитися з армії й повернутися в Україну. Він оселився на Одещині — у Татарбунарах, де почав новий етап свого життя.
У 1994 році працював у місцевому Будинку дитячої творчості, де керував гуртком образотворчого мистецтва. Тут митець мав можливість передавати дітям знання, здобуті за роки навчання та творчої практики.
З 1997 року дедалі більше уваги почав приділяти журналістиці. Згодом вона стала його основною професійною діяльністю. Петро Рибін є діючим членом Спілки журналістів України та має звання почесного працівника культури України.
Однак журналістика не витіснила живопис. Художник продовжував працювати над картинами, брати участь у виставках і пленерах, а також навчати дітей.
«У різні періоди життя я заробляв малюванням просто на вулицях. Писав у Москві на Арбаті, у Києві на Майдані Незалежності, у Криму, Батумі, Тбілісі та Одесі — на Дерибасівській і Приморському бульварі», – розповідає художник.
Для вуличних художників це була можливість не лише демонструвати свої роботи, а й заробляти на життя творчістю.
Петро Рибін не є членом Спілки художників України. За його словами, на це вплинули специфіка роботи та віддаленість від великих мистецьких центрів.
Після повернення в Україну Петро Рибін активно організовував персональні виставки. Перша відбулася в 1991 році в Києві, у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського. Там художник представив 94 роботи, більшість з яких були присвячені Грузії.
Згодом його персональні виставки проходили в Києві, Дніпрі, Гуляйполі, Покровську, Одесі, Чорноморську, Ізмаїлі, Арцизі та Татарбунарах. Він також брав участь у численних колективних виставках.
Географія виставок показує, що творчість митця була представлена не лише у великих культурних центрах, а й у містах Бессарабії. Для місцевих жителів це була можливість познайомитися з роботами художника, чий творчий досвід сформувався в різних країнах і мистецьких середовищах.
«Частина моїх картин залишилася за кордоном. Тільки в Тбілісі свого часу я залишив понад 300 робіт — етюдів, портретів та картин. Доля багатьох сьогодні залишається невідомою», – пояснює пан Петро.
В Грузії він писав грузинські храми, історичні місця та портрети. Ці роботи опинилися в різних країнах і приватних колекціях, зокрема в Канаді та США.
«Багато моїх робіт розійшлося по світу. Іноді мої колеги-журналісти скидають мені інформацію, що бачать їх в найнеочікуваніших місцях», — розповідає художник.
Петро Рибін і сьогодні продовжує брати участь у пленерах та мистецьких заходах. Він працював із дітьми у Слов’янську, Краматорську та Дружківці, де проводив майстер-класи. У 2021 році, напередодні повномасштабного вторгнення, долучився до пленеру під Маріуполем, після якого відбулася виставка в музеї Куїнджі.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії у творчості Петра Рибіна з’явилася окрема серія робіт, присвячених війні. Художник почав використовувати живопис як спосіб висловити своє ставлення до подій і передати власне бачення боротьби України.
Одну з картин — «Весна переможе» — він почав писати вже на другий день після початку повномасштабного вторгнення. На ній українська сокира розколює двоголового орла — символ російської агресії.
Інша картина, «Джавеліна», має сюрреалістичний сюжет: українська дівчина танцює на знищеному російському танку.
Водночас художник не обмежується воєнною тематикою. Він продовжує писати портрети, працювати над іншими сюжетами та шукати нові художні образи. Окрему серію присвятив курорту Росейка, цього разу звернувшись до гумористичних сюжетів.
Важливе місце в його творчості займає портрет. Для митця портрет — це не просто зовнішня схожість, а внутрішній світ людини, її характер і особливості, які можна передати через художній образ.
Сьогодні митець допомагає юним художникам опановувати техніку малювання, розвивати спостережливість і вчитися передавати власне бачення світу у своїй приватній студії в місті Татарбунари.
Багато його учнів вступають до закладів вищої освіти на архітектурні, художні та дизайнерські спеціальності. Для митця це не лише результат навчання, а й можливість передати наступному поколінню власний досвід.
«Живопис розвиває бачення. Не тільки бачення навколишньої природи, а й бачення політичних подій, людей і всього, що нас оточує», — пояснює художник.
На його переконання, навчитися малювати — означає не просто відтворювати побачене. Важливо навчитися розуміти характер людини, помічати особливості навколишнього світу й передавати їх через образи.
Петро Рибін вважає, що художня майстерність має значення не лише для художника, а й для розвитку суспільства загалом. Наука, технології, театр, кіно, література та живопис, на його думку, пов’язані між собою речі.
«Чим вище буде рівень художньої майстерності людства, тим розвинутішими будуть технології, наука… Без цього не розвивається театр, кіно, живопис та література», – додає митець.
У житті Петра Рибіна поєдналися військова служба, журналістика, живопис і педагогічна діяльність. Змінювалися міста, країни, професії та обставини, але він не полишив творчості. Сьогодні митець продовжує працювати на Одещині, долучатися до мистецького життя Бессарабії та допомагати молодим художникам розвивати власне бачення світу.
Інтернет-видання Бессарабії
