Щоранку о 09:00 в Україні оголошено загальнонаціональну хвилину мовчання. Кожен ранок ми згадуємо всіх загиблих унаслідок збройної агресії Російської Федерації.
Сьогодні згадуємо уродженця Болграда Хіньова Ігоря Павловича, який загинув від рук російських окупантів в серпні 2014 року.
Народився Ігор Хіньов 22 березня 1984 року в місті Болград у звичайній сімʼї молодшим сином. Батько Павло Володимирович служив у 217-му парашутно-десантному полку, мати працювала на автотранспортному підприємстві диспетчером. У сім’ї панували взаєморозуміння та доброта.
Ігор був дуже освіченим та начитаним хлопчиком. В шкільному житті, а навчався він в Болградській гімназії ім. Г. С. Раковського, він постійно брав участь та вигравав у різних конкурсах та олімпіадах. Особливо любив початкову військову підготовку, історію України та Болгарії. Вдома вся шафа була заставлена книгами з історії та військової справи.
Після закінчення школи Ігор вступив до Ізмаїльського технікуму електрифікації та механізації. В 2003 році він проходив строкову службу у Київському окремому полку Президента України. Потім проходив підготовку у навчальному центрі «Десна».
Після демобілізації Ігор закінчив третій курс технікуму, але вирішив присвятити себе військовій справі. Батько схвалив його рішення і Ігор підписав контракт зі Збройними силами України, став частиною 28-ї окремої гвардійської механізованої бригади. Незабаром Ігоря було призначено заступником командира взводу.
У 2013 році старшого солдата Хіньова відправили навчатися до Миколаївської філії міжрегіональної академії управління персоналом. Його мама Євгенія Григорівна згадувала, що то була радісна звістка, адже після навчання син би отримав звання лейтенанта…
Коли почалася війна, хлопець не казав батькам де він, не хотів засмучувати їхні серця. Намагався рідним дзвонити щодня, казав, що у відрядженні. Потім попередив, що не зможе якийсь час дзвонити, бо буде на навчаннях. Але насправді в цей час у Криму захищав аеропорт «Бельбек».
У липні-серпні 2014 року Ігор не телефонував додому майже чотири тижні. Мама не знаходила собі місця, серед ночі їй здавались телефонні дзвінки. Материнське серце відчувало щось недобре, і не дарма, адже син був на волосину від смерті.
Під Довжанськом Луганської області Ігор разом з іншими військовими потрапили до оточення. Під обстрілами їх придавило стіною. Товариші по службі загинули, а Ігор, контужений, зміг вибратися з цього пекла. І ось, нарешті, довгоочікуваний дзвінок: “Мамо, я живий!”. “Жи-ви-и-и-й”, – повторила мати, але тут же защеміло хворе серце, а на очі накотилися сльози…
Востаннє Ігор телефонував додому 19 серпня – на Яблучний Спас. Сказав, що приїде у відпустку. Мама не могла натішитися і ще не знала, що це буде остання їхня розмова.
В той час три українські бригади потрапили до пастки росіян. ЗМІ повідомили, що підрозділи 28-ї механізованої бригади зазнають великих втрат в Донецькій області. 21 серпня йшов запеклий бій поблизу смт Кутейникове Амвросіївського району, який і став останнім для старшого солдата Хіньова. Він закрив грудьми двох товаришів по службі й врятував їхні життя ціною свого.
Поховали Ігоря 25 серпня 2014 року на міському кладовищі.
У 2015 році старший солдат Хіньов посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. В цьому ж році на стіні рідної школи була встановлена меморіальна дошка, а у 2019 році – на стіні військкомату. В 2022 році на честь Ігоря в Болграді назвали вулицю.
Інтернет-видання Бессарабії
